Розділ 5

— Я десь чув про бойових дельфінів. Ніби це засекречений проект, який діє досі. Випустили такого бойового дельфіна в море. Тут — катер зі страусом на борту. Ось і вирішила розумна риба нам допомогти.

— Нам — чи страусу? — не без іронії перепитала Галка.

— Запитай про це дельфіна, як зустрінешся з ним, — огризнувся Богдан.

— Я погодився б із цим, — зауважив Данило. — Бо теж чув і читав про бойових дельфінів. Тварини надзвичайно розумні, під наші теорії цілком підходять. Крім однієї деталі, досить важливої: спина в дельфіна не така широка. На ній ще можна сидіти, так Іхтіандр робив. Але аж ніяк не стояти, вона ж слизька, не втримаєшся.

— Хто робив? — не зрозумів Майстренко. — Іхті… хто?

— Іхтіандр, — зітхнув Лановий. — Людина-амфібія з фантастичного роману. Почитай, корисно. І знаєш, — пожвавився раптом, — дуже вчасно я про нього згадав.

— Про Іхтіандра свого? Це теж монстр?

— До певної міри. Йому в дитинстві тато-вчений пересадив зябра молодої акули. На суші чоловік довго жити не міг. Але не про героя мова. Знаєте, коли його придумали? Саме в ті часи, коли у Чорному морі почали бачити підводних монстрів уперше! Все правильно!

— Що правильно? — майже хором запитали Богдан із Галкою.

— Здебільшого все неймовірне пояснюється з часом досить просто: витвір рук людських чи людської уяви! — Данило багатозначно підняв вказівного пальця догори. — Припустимо, Футбика врятувала гігантська риба. Сама вона набула таких розмірів, сама отримала інтелект, потрібний для такої справи? Не думаю. Без людського генія — чи без людського лиходійства — тут навряд чи обійшлося.

— Чого це ти згадав про лиходійство? — здивувалася Галка.

— Бо я сам читав, та й історія свідчить: часто геній і лиходій вживаються в одній людині доволі тісно. Ви можете чітко сказати, яку мету могли мати подібні експерименти з гігантськими рибами? Для якої мети з риб виводять жахливих монстрів? Мовчите? А я готовий пояснити. Для цього треба хоча б знайти сліди цього підводного велетня.

— Ха! Шукай вітра в полі й слідів на воді! — реготнув Богдан.

Перш ніж відповісти, Данило повернувся лицем на північний захід. Так вони всі стояли, коли стежили за дивними пригодами на морі.

— Бачите? — показав перед собою.

— Обрій, — мовила Галка.

— Нічого не бачу, — признався Богдан.

— І не треба. Звідси не видно, — терпляче пояснив Данило, витяг руку перед собою. — Але те, що ми домовилися вважати підводним монстром чи просто гігантською рибою, прийшло звідти.

Палець, немов стрілка компаса, показав праворуч, тримаючись при цьому під певним кутом.

— Що з того? От любиш ти, Лановий, заморочити!