Розділ 23

— Ага, читав, — озвався Данько. — Такий легкий апарат для дослідження глибин.

— Ну, десь таке і в мене вийшло. Вибачайте, але про тісняву я попереджав. Отам, у вас за спинами, — машинне відділення. Займає, як бачите, якщо не половину, то третю частину місця. Ось тут — пункт керування човном, він же — командний пункт. Кают-компанії не передбачено. Все досить просто й зрозуміло. Данько, дошка з приладами тут, пробирайся сюди. Богдане, поки що будь поруч зі мною. Всі на місцях?

— Усі, — хором відгукнулися хлопці, примостившись там, де їм було наказано.

— Тоді з Богом. Занурюємось, задраяти люк!

Наказав Капітан сам собі — ані Данило, ні Богдан не уявляли собі, як це робиться. Щільно зачинивши верхній люк, Капітан перебрався до пункту керування, вмостився на жорсткому ослоні. А далі почалися жести, мов на виставі циркового фокусника. Друзі не встигали стежити за ними, бачили лише, як в півтемряві тонкі довгі пальці натискають на кнопки, а руки сіпають ручки-важелі. Спробував Данило встигнути за цими рухами поглядом, аби бодай у чомусь розібратися, — не зміг, змирився, разом із Богданом віддався на волю дивакуватого Капітана, цілковито поклавшись на нього.

А «Рибка» тим часом повільно занурювалася під воду. Надіявся Данило побачити красоти підводного світу крізь ілюмінатор — не вийшло. Чи то знімають підводне життя в інших місцях, чи дійсно нема в цій частині Чорного моря нічого цікавого в глибинах, чи самі кружальця ілюмінаторів дуже маленькі, не призначені для огляду. Темно довкола, наче під ковдру заліз. Зважаючи на задуху — ще й під теплу пухову ковдру.

Капітан керував човном, стежачи за приборами. Руки продовжували впевнено орудувати важелями, схожий на велику рибу човен поволі виплив зі свого сховку, при цьому Данило з Богданом почули коментар:

— Тут обережно треба. Не надто глибоко, коли під склепінням проходиш. Трошки нижче візьмеш — усе, сів пузом на дно… Далі швидше підемо.

Так і сталося. Тернулася «Рибка» днищем об якусь твердь, але не затрималася — посунула вперед, і за кілька хвилин хлопці відчули: човен наддав швидкості.

— Даниле мій дорогий, перебирайся ближче сюди, — гукнув Капітан, не озираючись. — Поміняйся з Богданом місцями.

Хлопці виконали розпорядження. Данило витер спітніле лице. Відчув, як одяг неприємно прилип до тіла.

— Дихати важко, — промовив він.

— Знаю, — кивнув Капітан. — Моя недоробка. Не розрахований човен на пасажирів, хоч ти трісни. Самому мені дихати ще так-сяк, а тут… До речі, ви перші пасажири. Так що свою помилку я щойно й сам помітив. Але маю надію, що не задихнемось.

— Нормально, — пробубнів ззаду Богдан. Човен, керований Капітаном, рухався під водою доволі хутко.

— Наше щастя, що бухта тут не дуже широка — довго шукати не доведеться на дні. Даниле, дивись на ехолот, будеш озвучувати точні координати, коли піде сигнал. Зумієш?

— Не вища математика, — відповів той.

В ілюмінаторі й досі стояла суцільна темінь. Навіть прожектор, який освітлював шлях Капітанові, не відкривав підводних красот і таємниць. Припинивши безглузді спроби розважити себе підводною мандрівкою, Данило справді вирішив зосередитися на вказаних приладах.

Іноді Данилові здавалося, що тут, під водою, час зупинився, проте він, хоч і непомітно, але спливав і тут, у морській глибині. Стрілки годинника, прилаштованого на панелі приладів, неквапом, але рухались. Як «Рибкою» керують, куди вони пливуть — Данило з Богданом навіть не уявляли.

Та враз прилад запищав. І що далі рухався човен, то чіткішали сигнали.

Стрепенувся Капітан. А разом з ним і новостворена команда. Богдан навіть спробував підійти ближче, та тіснява заважала.