Розділ 21

— А що треба робити? — діловито запитав Данило.

— Зараз поясню. Шукати потопленого човна на дні мені допоможе ехолот. Це прилад такий, хто не знає.

— Я знаю! — вигукнув Данько.

— Та я в тобі й не сумніваюся, — всміхнувся Капітан, але зовсім уже якось невесело. — Іншим поясню коротко: якщо знайдеться на дні щось велике, прилад подасть сигнал. Запищить. Тоді я спиняю «Рибку», виходжу під воду, проникаю на човен і роблю свою справу. І тут проблема — «Рибка» моя мусить у цей час стояти на місці. Човен у мене якірний, закріпити ніби можна.

Капітан витримав невеличку паузу, подумав трошки і повів далі:

— Проте у найпотрібніший момент якірний механізм у мене заїло. Накрився, амба. Полагодити можна, звісно, тільки ж усе це час. Виходить, поки я буду на дні, хтось у човні повинен утримувати штурвал і пильнувати, аби «Рибка» далеко не запливла. Складного нічого нема, моє судно надзвичайно просте в керуванні. Та все одно знадобиться сильний хлопець, який має тяму до техніки.

— Я! — вигукнув Павло і аж підстрибнув, хитнувши свій човен. — Я! Я! Я-я-я!

— Не волай, — цикнув Богдан. — І не гуцикай, бо всіх нас перекинеш. До речі, пане Капітане, я теж на техніці знаюся. Машину вже кілька разів водив, сусід навчив. У нього свого сина нема, а я росту без батька. Хай Данько підтвердить…

— Та вірю я, вірю, — мовив Капітан. — Справді, той, хто машину водить, нічого нового в керуванні «Рибкою» не побачить. Те саме, тільки під водою.

— А в мене — човен з мотором! — не вгавав Павло.

— Гавкнувся твій мотор, — нагадав Богдан і, не в силах забути, як Пава реагував на послання мічмана Волоха, видав:

— Який сам — такий і мотор…

Ковтнув Павло образу. Або відскочила вона від нього. Словом, промовчав. Капітан же, здавалося, не зважав на хлопчачі суперечки.

— То я полагоджу вам швидко, — відмахнувся від проблеми. — Добре, що нагадав, до речі. Підходите ви мені, хлопчики мої дорогі. Ось хіба що Богдан сильніший на вигляд. Так, чи ні?

І знову не стримався Майстренко. Підказувало йому щось із середини — не можна так робити, не гідно це. Та все одно не стримався, натура прикра проявилася, вуличний хлопець про себе нагадав. Тицьнув Богдан у бік Павла пальцем і реготнув:

— Ги-ги! Здохляк! Відразу видно, ха-ха!

Насупився Данило, сіпнув друга за лікоть. А Пава тепер аж почервонів, запалало обличчя, почервонів довгий ніс. Капітан же, мовби нічого й не сталося, кивнув швидше сам собі, аніж Богданові:

— З тобою все. Вирішено. Тепер потрібен той, хто дасть раду не «Рибці», а приладам. Хитрого нема нічого, але деякі закони слід для цього знати й розуміти.

Говорив так — і вже свердлив уважним поглядом Данила Ланового. Тут би знову стриматись Богданові, так ні:

— Зливай воду, Павлушо! Чи будемо пірнати на витривалість? Бач, доля тут не розсудить.