Розділ 18

— Атож, — охоче погодився Капітан. — Тому ласкаво прошу на борт.

Нічого більше не пояснюючи, він підплив до корми й підштовхнув човен уперед. Отак, штовхаючи, буксував його малою швидкістю просто перед собою, в чорну темряву печери. Прохолодне кам’яне склепіння насувалося дедалі нижче. Хлопці, не чекаючи попередження, нагнули голови, і Капітан, немов чекаючи цього моменту, штовхнув човен сильніше. Рух його прискорився, ще поштовх, іще — і раптом склепіння зникло, сонце після перебування в темряві засліпило очі, хоч сяяло вже не так яскраво, поволі наближаючись до заходу. Коли ж очі призвичаїлись до світла, хлопцям відкрилася вражаюча картина.

Човен гойдався на воді в невеликій, але, судячи з усього, глибокій затоці. З одного боку, з берега, її прикривала висока, майже вертикальна прибережна скеля. З того боку, звідки вони завдяки Капітану сюди потрапили, цього тихого відлюдного місця не видно й поготів. А просто посеред затоки з води виглядала поверхня справжнього підводного човна.

З першого погляду могло скластися враження — це лежить і відпочиває велика риба. Поверхня, тобто спина, була доволі широкою, пласкою. А отвір задраєного люка, виконаний досить незграбно, хоча напевне доводив свою надійність, людині з нестримною фантазією цілком міг нагадати зрізаний браконьєром плавець.

Тим часом Капітан підштовхнув човен зовсім близько до свого творіння. Тепер, зблизька, хлопці змогли переконатися: саморобна субмарина насправді виявилась не аж такою великою. Ніхто з них не знався на морській, а надто — підводній справі, і Данило не уявляв, що зараз відбувається в головах Богдана й Пави і як вони оцінюють побачене. Але сам він подумки зробив висновок, який, не стримавшись, озвучив одним словом:

— Маневрений.

— Правильно, Богданку мій дорогий, щ з чималою гордістю мовив Капітан. — Головне в наших умовах — маневреність. Моя «рибка» мусила пропливти, навіть прослизнути, там, де великі, гм, оті справжні військові човни не пройдуть за будь-яких обставин.

— То ви його «рибкою» назвали? — перепитав Павло.

— А як ще назвати водоплавне? — щиро здивувався Капітан. — Раком? Медузою? Молюском? Ні, тільки «Рибка»!

Пустивши човен, він підплив до свого суденця, видерся наверх, умостився на пласкій поверхні, мов учитель перед учнями. Балони аквалангів скинув, проте костюм для підводного плавання не зняв. Стягнув лише верх, відкривши хлопцям голову, вкриту гривою довгого сивуватого волосся, й таку саму, з пасмами сивини, бороду.

— А туди, всередину, можна? — Богдан тицьнув на задраєний люк.

— Можна, — легко погодився Капітан. — Тільки, Богдане мій дорогий, зараз не треба. Там, усередині «Рибки», — він поплескав по поверхні, — місця вистачить двом дорослим, трьом дітям чи підліткам, таким, як оце ви, або одному дорослому і двом дітям. Заліземо туди, як оселедці в діжку, й не поговоримо до ладу. До того ж одному з вас доведеться стояти тут цапки, засунувши голову в люк. Так діла не буде.

— Але ми покатаємось? — вирвалося в Павла.

— Моя «Рибка» — не атракціон, — мовив Капітан суворо. — Для іншого зроблена.

— Як ви її зробили? — спитав Данило, і це, вочевидь, цікавило всіх найбільше, навіть якщо підводна мандрівка нікому з них не світить.

— Довга історія, — відмахнувся Капітан. — Почну вдаватися в деталі — вам точно стане нудно. Сам я фізик, інженер-корабел, у мене проектів на папері, хлопці мої дорогі… А! — він знову відмахнувся. — До того ж нам зараз важливіше, для чого я зробив свою «Рибку». І ось звідси, як кажуть, я почну докладніше.