Розділ 17

Поки вони так спілкувалися, аквалангіст обплив довкола човна тричі. Замість робити четверте колб, знову взявся за борт, підтягнув себе до нього впритул, простяг розчепірену правицю.

— Ось рука. Тисніть. Називайте мене Капітаном.

Данило, а за ним і Богдан з Павлом, по черзі й чомусь дуже обережно потисли руку, назвалися. Після цього новий знайомий знову відчепився і за звичкою почав робити кола. Тільки тепер він рухався в протилежному напрямку, зліва направо.

— А ім’я нормальне у вас є? — поцікавився Данило.

— Капітан — нормальне ім’я, — відмахнувся той, бризнувши на співбесідників. — Друже мій дорогенький, людину звуть так, як вона сама себе називає. А я зву себе Капітаном. І ви мене так називайте, якщо хочете.

— Можна подумати, у нас є вибір, — гмикнув Данило.

— А ви капітан чого? — підпрягся до розмови Богдан. — Чи це просто так?

— О! — водолаз знову махнув рукою. — Добре закрутив! Звісно, хтось може назвати себе полковником, теж просто так, бо йому це подобається. Але я й справді капітан. І в мене є навіть кораблик. Човник, я сказав би. Такий собі човник-всюдихід.

— По землі й по воді? — здогадався Пава. — Амфібія?

— Близько, синку мій дорогий. Дуже близько, ага. Тільки я сам не знаю, як правильно назвати. Хіба є різниця, як називати човник, котрий без проблем занурюється у воду й пливе там собі поруч із рибами?

— Підводний човен! — ляснув себе по лобі Данило. — Як я сам не докумекав! Це ж просто, мов апельсин! І читав же капітана Немо!

— О! — вигукнув Капітан, черговий раз підпливши до борту. — Давай лапу! Молодець!

Данько знову потиснув мокру слизьку руку.

— Дякую. Тільки що я такого…

— А нічого ти такого! — передражнив хлопця Капітан. — Просто згадав улюблену книгу мого дитинства. Куди там, навіть юності, зрілих років та старості.

— Хіба ви старий?

— Ну, людина стара настільки, наскільки такою себе відчуває, — пояснив Капітан. — Але я справді ще зі школи захопився ідеєю зробити підводний човен — такий, як «Наутілус», створений Немо. Зануритися під воду й теж створити там, на дні, щось схоже на підводну республіку. Навіть вирішив, що можна зробити такий човен зі звичайної дерев’яної діжки! Ха, куди дерев’яної — я себе колись у металеву запаяв! Сам, лишив трубку нагорі, думав — буде перископ. Ох, було ж мені від батьків! Оце з того часу мене Капітаном і прозвали. Щоправда, ніхто так і не повірив до кінця, що в мене вийде зробити справжній підводний човен.

— Ви ж зробили, кажете, — мовив Пава.

— Ага, зробив, лисику мій дорогий! Тільки кому ж я його покажу? Вирішив вам, усе одно це мусило статися. Це доля, хлопчики, знак. Старий Капітан у знаки вірить!

— Чому — знак? — запитав Данило.