Розділ 13

— Це ж поляки кажуть на жінок і дівчат оце «панна, пані». Прошу, пані, — знаєте таке?

— В Україні теж так до жінок звертаються, — відрізала дівчина з кісками. — Хіба ж не чули?

— Та чув, звісно, чув! — незнайомець картинно відмахнувся, наче мух набридливих відганяв. — Я взагалі багато що чув, дєточка. Можу звернутися кількома мовами. Сеньйорита, мадемуазель, фройляйн, як там ще… Взагалі, скільки мов — стільки звертань. А мов я, дєточка, чув багато. Земну кулю обігнув, щоб ти знала, — тепер він перестав блазнювати, легко перейшовши на «ти».

— Ви моряк? Мандрівник?

— Ну, не зовсім мандрівник, хоча мандрую багато, коли є час і натхнення. А так я справді моряк. Адмірал Союзов Віктор Володимирович, будемо знайомі.

Він простяг Галці руку, а дівчина прикипіла до нього очима, не помічаючи її.

— Адмірал? — перепитала вона. — Справжній адмірал?

— Можеш помацати. Не розсиплюся.

Дівчина взяла простягнуту руку, потримала, розтиснула пальці.

Страус, дивлячись на це, й собі вирішив бути ввічливим птахом: клацнув дзьобом, зовсім не вороже, і підстрибнув на місці.

— А де ваш корабель? І чому ви не в формі?

— Відпустка в мене. Знаєш, хоч я і адмірал, та іноді втомлює необхідність постійно носити форму. Хочеться ось так, по простому, поговорити з людьми. А то коли бачать чоловіка в адміральській формі, — в одних язик відбирає, інші починають поводитись, як роботи. Ну, а треті заводять: що ж ви, товаришу адмірал, з країною зробили! Чому на флоті таке всяке робиться? Коли вже воєнні порядок наведуть!

Хоч не вслухалася Галка в слова Союзова аж так пильно, та не пропустила повз вуха: слово «товариш», яким адмірал себе назвав, чомусь виділив особливо. Наголосив на цьому навіть. Проте нічого страшного дівчина в тому не побачила. Бо знала — деякі офіцери звикли звертатися саме так один до одного. І не швидко, як казав не раз і не два Лановий-старший, позбавляться цієї старої звички.

— Ну, а тебе як звуть, дєточка? — поцікавився Союзов. — Чи так і величати далі — просто панна?

— Галка, — назвалася дівчина і тут-таки виправилася: — Галина.

— Ось і познайомились, Галочко. Твій птах? — кивнув на страуса.

— Мій друг, м’яко виправила дівчина. — Він нічий. Просто приїхав зі мною. І живе в мене вдома.

— Це де?

— На Полтавщині.

— Африканський страус — і раптом на Полтавщині?