Розділ 12

Закінчити фразу не встиг — хлюпнуло щось під водою.

Зовсім близько. Просто під човном. Велика риба, не інакше.

Данило глянув з корми вниз, у темінь води — не стримався, посунув ураз вглиб човна. Просто перед очима, ледь прикрите водою, майнуло щось довгасте, темне, густе, страшне.

— Мама… — прошепотів Павло.

— Та ні, старий. Це не мама, — процідив Богдан.

Данило нічого не сказав — як заворожений дивився на темну воду.

Знову щось хлюпнуло. Тепер уже звуки, котрі видає живе створіння, ні з чим не сплутаєш. А невідома тварюка й не ховалася вже. Навпаки, кружляла під водою, пропливала під човном, підбивала знизу, даючи зрозуміти — вторглися нахабні хлопці на своєму човні в чужі володіння — мусять поплатитися.

Простяг Богдан руку, знайшов весло на дні.

Підтяг до себе, стиснув — так, наче можна було веслом відбитися від морського чудовиська. Іншої зброї тут не було. А сидіти просто так і чекати на небезпеку з порожніми руками він не звик. Зціпив зуби, приготувався відбити атаку — хай навіть це буде остання сутичка в його короткому житті.

Човен знову черкнули з-під води.

Потім підштовхнула невидима сила, понесла вперед і вглиб печери. Данило спустився на дно човна, пригнув голову. Пава вчепився руками в борти.

Богдан далі стискав весло, проте войовничий запал що далі, то швидше минав — неначе з водою спливав.

Ще трохи — й поглинула човен суцільна волога темрява. Підводний хижак тягнув їх у своє лігво, впевнений у перемозі. Ось-ось розв’язка настане.

— Та що ж ти таке! — вигукнув Данило, не стримавшись і навіть трошки підвівшись.

Відповіла йому луна.

І раптом, наче продовження відповіді, розсіяло темряву підводної печери світло, що линуло з-під води.

Так світять хижі очі гігантської підводної риби.

Данило не раз бачив подібне в американських фільмах жахів, таких не бажаних для перегляду дітям його віку.

А потім просто біля корми збурилася, запінилася вода…