Розділ 3 Українська кланова буржуазія

Сергій Курченко — «головний фінансист» «Сім’ї» Януковича; журналісти й окремі експерти називають його також «п’ятим елементом Сім’ї». Курченку немає й тридцяти, він народився 1985 року в малозабезпеченій родині в Харкові, навчався у звичайній середній школі. Однак фінансова група «ГазУкраїна-2009», яку він очолював упродовж двох років, досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. Маючи небачені пільги, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу. Більше того, наприкінці 2012 року Сергій Курченко, як справжній маститий олігарх, придбав футбольний клуб «Металіст» (Харків).

Звідкіля у 29-річного харків’янина із малозабезпеченої сім’ї гроші на купівлю одного із найкращих футбольних клубів української Прем’єр-ліги за останні роки? Пояснення таке ж, що й раніше: особисті зв’язки та дружба з Олександром Януковичем і Сергієм Арбузовим. Свій капітал Курченко збив, купуючи в держави за наднизькою, пільговою ціною скраплений газ і перепродуючи його для заправки автомобілів за ринковими цінами, зокрема й за кордоном (для цього Курченко придбав мережу газових заправок у Німеччині). Реалізація такої схеми призвела до недоотримання бюджетом України близько 1,6 млрд грн лише за дев’ять місяців 2012 року. Серед джерел доходів компаній Курченка — держзакупівлі. У 2011–2012 роках Курченко виграв державних тендерів на суму понад 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» на постачання обладнання для дочірніх компаній: «Укргазвидобування», «Укртрансгаз», «Чорноморнафтогаз» та ін.

21 червня 2013 року група компаній «ВЄТЕК», що належить Сергієві Курченку, придбала 98 % акцій одного із найбільших медіа-холдингів України «UMH group», у складі якого — журнали «Кореспондент», «Forbes Україна», газети «Комсомольська правда в Україні» й «Аргументи і факти — Україна». Головний редактор «Forbes Україна» Володимир Федорін заявив, що продаж «Forbes Україна» структурам Курченка є завершенням проекту в нинішньому його вигляді. На думку редактора, основна мета покупця — заткнути журналістам рот перед президентськими виборами, відбілити власну репутацію та використати видання для вирішення питань, які не мають нічого спільного з медіа-бізнесом.

На сьогодні Курченко переховується в Росії, де, попри порушення українського законодавства, отримав громадянство РФ.

До складу «Сім’ї» також входять куми Януковича-старшого:

Микола Присяжнюк — міністр аграрної політики України в уряді Азарова, кум Віктора Януковича. Віктор Федорович — хрещений його сина Романа.

Присяжнюк представляв інтереси «Сім’ї» в аграрному секторі. Його діяльність пов’язують із приватною компанією «Хліб Інвестбуд», котра, за даними ЗМІ, належить іншому «регіоналу», вихідцю із Донбасу та давньому другові Януковича-старшого Юрію Іванющенку. Компанія «Хліб Інвестбуд» одержувала постійні преференції від міністра аграрної політики. Лише на експорті зерна компанія «Хліб Інвестбуд» у 2010–2012 роках заробила понад 1 млрд доларів: 280 млн у 2010–2011 та близько 700 млн у 2011–2012 маркетингових роках. Компанія «Хліб Інвестбуд» отримувала левову частку квот на експорт зерна, використовувала державні потужності, наприклад, елеватори, та навіть здавала їх іншим холдингам в оренду.

Міністр Присяжнюк із офіційною зарплатою в розмірі 16 тис. грн дозволяв собі їздити на роботу автомобілем «Maybach», вартість якого — 600 тисяч доларів.

Сергій Льовочкін — глава Адміністрації Президента, кум Януковича (Віктор Федорович хрестив його молодшого сина). Льовочкіна називають «тіньовим ляльководом», котрий відповідав за всі кадрові призначення в уряді та профільних міністерствах. Олігарх і нинішній голова Дніпропетровської облдержадміністрації Ігор Коломойський (про нього ми ще поговоримо) вважає Сергія Льовочкіна єдиним справжнім українським олігархом, котрий, попри незначний рівень задекларованих легальних доходів, контролює решту фінансових і промислових магнатів в оточенні Януковича (наприклад, Дмитра Фірташа, Юрія Бойка й ін.).

Віктор Пшонка — генеральний прокурор України. За даними ЗМІ, Віктор Федорович — хрещений його сина Артема, хоча Пшонка цю інформацію спростовував.

Призначений Януковичем голова головного наглядового відомства був представником славної суддівсько-прокурорської династії, представники якої, крім Генпрокуратури, «прикрашали» також парламент (син Артем Вікторович) і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (брат Микола Павлович). Під час роботи в Донецькій обласній прокуратурі саме Віктор Пшонка курував розслідування резонансного вбивства журналіста Ігоря Александрова[48], яке прокуратура безуспішно намагалася повісити на бомжа Юрія Вередюка. Коли шита білими нитками справа почала розвалюватись, Вередюк загинув за загадкових обставин. Александрова вбили незадовго до виходу телепередачі про сина Віктора Пшонки Артема, тодішнього заступника прокурора Краматорська, якого начебто сфотографували, коли він сидів, обійнявшись із місцевими бандитами.

У лютому 2014-го, відразу після втечі генпрокурора до Росії, журналісти пробралися до його особняка, розташованого у селі Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Зняте ними там дивує досі. Маєток Пшонки нагадує каліфський палац із «Тисячі та однієї ночі». В оздобленій золотом резиденції містилась величезна кількість дорогих ікон, картин, виробів із золота та діамантів, колекція холодної зброї, мощі різноманітних святих, а також украдений примірник старовинного Євангелія. Крім того, журналісти сфотографували безліч картин самого Пшонки. На одній із них колишнього генпрокурора зображено у вигляді… римського імператора Цезаря.

Серед вищезгаданих прізвищ немає прізвища Ахметова. Ринат Ахметов був близьким партнером Віктора Януковича із 1990-х років. Проте раніше його вважали старшим партнером. Із 2010, після того, як Янукович став президентом, Ахметов, безумовно, перетворився на партнера молодшого.

Молоді бізнесмени та рейдери із Донецька, котрих згуртував довкола себе Олександр Янукович, поступово обійняли всі ключові економічні посади в уряді, а також головний «силовий» пост міністра внутрішніх справ. Відтак почали скуповувати, загарбувати підприємства. Ці продажі не завжди були добровільними, зважаючи на те, що «Сім’я» контролювала правоохоронні органи, суди та податкову. У руках Олександра Януковича через Клименка, Захарченка та сім’ю Віктора й Артема Пшонок опинилася досконала система «відтискання» приватного бізнесу. Для повного щастя бракувало тільки кишенькового голови СБУ. Монополізація всіх силових і правоохоронних структур — МВС, податкової та прокуратури — дала змогу поставити процес «відтискання» чужого бізнесу на конвеєр. Колишня система, за якої захист від податкової можна було знайти в міліції, а від міліції — у прокуратурі, зазнала остаточного знищення: у 2010–2014 роках усі перераховані відомства належали до єдиної централізованої рейдерської системи, непоборної через можливість порушення абсолютно безпідставних кримінальних справ без жодних шансів довести рацію.

На 2010-й припадає остаточне завершення «бандитського» періоду первинного накопичення капіталів і його заміна «прокурорським». Відмінності між названими періодами полягали в тому, що до підприємців більше не приходили «братки» із бейсбольними битами: їхнє місце посів слідчий прокуратури із протоколом затримання чи постановою про арешт. При цьому нікому із «Сім’ї» навіть на гадку не спадало зберігати хоча б видимість законності.

Окрім рейдерських захоплень, дієвий спосіб накопичення капіталу членами «Сім’ї» — це державні тендери. Протягом президентства Януковича нормативні акти, що регулюють державні закупівлі, змінили так, що тендери стали непрозорими, доступними лише членам «Сім’ї» та лояльним щодо Януковича підприємцям із Партії регіонів, яких, безумовно, зобов’язували ділитися із «Сім’єю». За даними журналу «Форбс» (до того, як його придбали структури Сергія Курченка), на кінець 2012 року незаперечним тендерним чемпіоном у державних закупівлях був президент корпорації «Менеджмент ассетс компані» Олександр Янукович. 2013 року в лідери вийшов Ринат Ахметов, а Олександр Янукович опинився на другому місці із незначним відставанням.

Таблиця 3

«Тендерні лідери» в Україні за результатами 2013 року

№—Прізвище, ім’я — Загальна сума за виграними тендерами, млрд грн

1—Ринат Ахметов—72,995