Розділ 3 Українська кланова буржуазія

«Паралель» (автозаправний бізнес);

«Український ритейл» (роздрібна торгівля);

«Лемтранс» (транспортний бізнес);

«HarvEast Holding» (сільське господарство).

У середині 90-х український Донбас остаточно перетворили на кримінальне гетто. Проте донецькому клану цього видалося замало. Після усунення всіх кримінальних, бізнесових і політичних конкурентів на території Донецької та Луганської областей «нові донецькі» вирішили поширити свій вплив на всю Україну. Настав час стати «законною» владою.

Перша спроба легалізувати панівне становище донецького клану належить Ахатю Брагіну: йдеться про створення Ліберальної партії України. Нічого путнього татарину не вдалося: маріонеткова партія не змогла закріпитися в політичному істеблішменті України. Зате з другої спроби — вже після смерті Брагіна — клан Ахметова та Колеснікова спромігся досягти більшого. Набагато більшого.

Початок загарбання донецьким кланом політичної влади на Донбасі пов’язують із приходом на керівні посади в Донецькій облдержадміністрації генерального директора територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту «Донецькавтотранс» Віктора Януковича. У серпні 1996-го Янукович став заступником, у вересні того ж року — першим заступником, а 14 травня 1997 року (невдовзі після усунення Євгена Щербаня, котрий категорично заперечував можливість такого призначення) — головою Донецької обласної державної адміністрації.

Який стосунок мав Янукович до клану Ахметова? Становлення Віктора Федоровича як регіонального лідера відбувалося у першій половині 90-х років. Януковича вважають одним із перших, хто зреалізував «викачування» державних грошей за схемою «вугілля-кокс-метал». Сутність афери проста: вже на початку 90-х більшість вугільних шахт в Україні отримувала дотації; використання коксу, який виробляли з дешевого вугілля, видобутого на державних шахтах, забезпечувало очевидне зниження собівартості металу, який, однак, продавали за кордон за світовими ринковими цінами; об’єднання в одних руках усього виробничого ланцюжка — від видобування вугілля до експорту металопродукції — давало змогу привласнювати відшкодований державою податок на додану вартість і частину прибутку за проданий метал. Саме тоді й перетнулися шляхи Віктора Януковича та Рината Ахметова.

Попри це, мені важко зрозуміти, чому Ахметов та інші очільники донецького клану, вирішивши, що настав час виходити із кримінальної тіні та пробиватися на політичну арену, зробили ставку саме на Януковича — необтесаного вайлуватого велетня, який не міг зв’язати двох слів без папірця й у молодості двічі відсидів у в’язниці. З огляду на ляпсуси, а також подекуди відверто безкультурну поведінку Віктора Федоровича під час перебування на вищих керівних посадах у 2001–2014 роках складається враження, що гіршу кандидатуру годі було підшукати. Щоправда, про судимості Януковича суспільство дізналося доволі пізно: інформація про кримінальне минуле голови Донецької облдержадміністрації спливла незадовго до президентських виборів 2004 року.

Уперше Віктора Януковича засудили у грудні 1967 року на три роки позбавлення волі за статтею 141 ч. 2 Кримінального кодексу УРСР за участь у збройному пограбуванні. На той час майбутньому прем’єр-міністрові та президенту України ще не виповнилося вісімнадцяти. Після здобуття Україною незалежності матеріали слідства було знищено — причому й в архіві суду, і в архіві виправної колонії, де Янукович відбував покарання, — проте тодішні односельці Віктора Федоровича стверджували, що юнак наприкінці 60-х входив до злочинного угруповання «Півновка», що діяло в місті Єнакієве Донецької області.

Через амністію, приурочену до 50-річчя Великої жовтневої революції, термін ув’язнення зменшили до 1,5 років. Хоча й того Янукович не «відсидів». Майбутній президент відбував покарання у Кременчуцькій виховній колонії та був достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За інформацією мешканця Сміли Миколи Московченка, який на той час також «сидів» у Кременчуцькій колонії, протягом усього періоду ув’язнення Віктор Янукович активно співпрацював з адміністрацією виправної установи.

Удруге Янукович опинився на лаві підсудних наприкінці 1969 року. Його звинуватили в заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості та 8 червня 1970 року згідно зі статтею 102 Кримінального кодексу УРСР засудили на два роки позбавлення волі. Досудове слідство та розгляд справи із незрозумілих причин тривали дев’ять місяців. За свідченням Олександра Мартиненка, одного з приятелів Януковича, в інциденті, через який Віктор Федорович сів на нари вдруге, фігурувала якась дівчина, а кримінальну справу насправді порушили не через заподіяння тілесних ушкоджень, а за спробу зґвалтування відповідно до статті 118 Кримінального кодексу УРСР. Утім, завдяки співпраці Януковича з правоохоронними органами буцімто зникла заява потерпілої, а справу перекваліфікували. Янукович відбував покарання у Єнакіївській виправній колонії № 52, розташованій у селищі Оленівка.

У грудні 1978-го ухвалою президії Донецького обласного суду судимості Віктора Януковича було скасовано, висунуті проти нього звинувачення визнано безпідставними. Останнє стало можливим завдяки персональному зверненню до суду космонавта Георгія Берегового[43], депутата Верховної Ради СРСР, який, як виявилось, перед Другою світовою вчився літати в Єнакіївському аероклубі разом із Федором Володимировичем, батьком Віктора Януковича.

2004 року, після того, як інформація про кримінальне минуле прем’єр-міністра Януковича прогриміла на всю Україну, до Донецька екстрено скликали журналістів для висвітлення ситуації із судимостями. Прес-служба Партії регіонів постаралася: розшукала «друзів», сусідів, адвокатів і навіть суддю Януковича, котрі в один голос розхвалювали чесність і порядність Віктора Федоровича, розповідали, що другий строк прем’єру та кандидату в президенти присудили за те, що він устряв у бійку, нібито захищаючи дівчину від п’яних залицяльників, що докази участі у збройному пограбуванні, через яке Януковича посадили вперше, хисткі та непевні, що даних про судимості в біографії Віктора Федоровича немає винятково через те, що їх «погашено».

Через рік після донецької прес-конференції — після перемоги Помаранчевої революції — нова влада запідозрила, що зняття судимостей 1978-го відбулося з порушенням закону (якщо відбулося взагалі). Донецька обласна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом можливої фальсифікації рішення про зняття судимостей. Під час розслідування встановлено підроблення протягом 2002–2004 років співробітниками Донецького обласного апеляційного суду двох постанов президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування стосовно Віктора Януковича вироків народного суду міста Єнакієве за статтею 141 ч. 2 («грабіж, пов’язаний із насильством») і статтею 102 («свідоме заподіяння тілесних ушкоджень»). У ході експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС у Донецькій області, як і наступної, проведеної Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України, факт фальсифікації було підтверджено. У висновках обох експертиз ішлося про те, що сторінки із постановами відрізняються від інших сторінок справи, а отже, видається ймовірним їхнє вставлення у справу після її розшивання та підроблення підпису судді, який вивчав справу Януковича, іншою особою. Юрій Луценко, тодішній міністр внутрішніх справ, зазначав: «Експертиза однозначно встановила, що рішення було сфальсифікованим, і, наскільки мені відомо, секретарка, яка підписалася під рішенням того суду (котрий зняв судимості), на той час мала вік близько семи років… Забули поставити когось більш дорослого».

Хай там як, 1973 року 23-річний Янукович вийшов на волю; юнак повернувся до нормального життя, працював спершу електриком, потім — механіком. Через три роки після звільнення Віктор Янукович несподівано опинився на посаді директора автобази виробничого об’єднання «Орджонікідзевугілля» у місті Єнакієве. У другій половині 70-х майбутній прем’єр перебрався до Донецька, де почав обіймати щораз вищі керівні посади. 1980-го Віктор Янукович вступив до лав КПРС, після чого його кар’єра стрімко пішла вгору: очолював підприємства «Донбастрансремонт», «Укрвуглепромтранс», об’єднання «Донецькавтотранс».

Яким чином двічі засуджений злочинець усього за три роки після виходу із в’язниці зміг стати директором? До цього часу ніхто не може дати відповідь на це запитання. За однією з версій Янукович завдячує всім, чого досяг, покровительству радянського космонавта Берегового. Найбільш палкі адепти цієї теорії стверджують, що Георгій Береговий заступався і протегував молодому Януковичу тому, що останній був його позашлюбним сином. Звісно, можливо все, проте я не вважаю, що слід сприймати останнє припущення всерйоз.

Злет кар’єри В. Януковича після засуджень варто, очевидно, пов’язувати з «особливими взаємозв’язками» з КДБ, які склались під час перебування Віктора Федоровича за ґратами. Серед доказів справедливості такої версії — стрімка політична кар’єра Януковича, підкреслено зневажливе ставлення до нього Путіна, а також маловідомий факт виїзду 1974-го, через рік після виходу з тюрми, Януковича за кордон для участі в авторалі, — що було немислимо для будь-якого іншого радянського в’язня, який щойно вийшов на волю. Цю версію неодноразово було озвучено в пресі задовго до подій на Майдані протягом зими 2013–2014 років, однак жодного разу не спростовано самим президентом чи його оточенням. У квітні 2014-го, приблизно через два місяці після втечі Януковича до російського Ростова-на-Дону, де розташований один із розвідувальних центрів РФ, Служба безпеки України заявила, що Януковича контролює (і контролювала) російська розвідка, а Кремль почав «вирощувати» з нього агента КДБ/ФСБ відразу після другої відсидки в Єнакіївській виправній колонії. Унаслідок аналізу подій в Україні із 2010 року, тобто з моменту інавгурації Януковича, а особливо — дій і рішень останнього під час Євромайдану я мушу визнати, що така версія виглядає цілком правдоподібною.

Та навіть без імовірного зв’язку із російськими спецслужбами Януковича потрібно вважати останньою людиною, що мала право претендувати на пост президента найбільшої європейської країни. Передусім — через катастрофічно низький рівень освіченості та виховання.

Після школи Віктор Янукович вступив до Єнакіївського гірничого технікуму, проте 1967 року, відповідно до постанови прокуратури міста Єнакієве, його відрахували за участь у злочині.