Розділ 3 Українська кланова буржуазія

Згідно з офіційною біографією 1980-го Янукович закінчив Донецький політехнічний інститут і отримав спеціальність «інженер-механік». Однак слід урахувати, що Віктор Федорович здобував спеціальність заочно, оскільки на той час уже повний ходом керував автобазою виробничого об’єднання «Орджонікідзевугілля», що навряд чи залишало багато часу на навчання.

2001-го Янукович одержав диплом магістра зі спеціальності «Міжнародне право» в Українській академії зовнішньої торгівлі. На жаль, ніхто з тих, хто закінчив академію того ж року, студента на прізвище Янукович не пам’ятає. Журналісти інтернет-видання «Українська правда» стверджують, що випускники академії 2001 року були напрочуд здивовані тим, що їхнім однокурсником виявився Віктор Янукович, позаяк вони його там ніколи не бачили.

В автобіографії Янукович зазначав, що є дійсним членом Академії економічних наук України, членом-кореспондентом Транспортної академії України, а також почесним академіком Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв. «Українська правда» намагалася, але так і не знайшла наукової інституції за назвою Каліфорнійська міжнародна академія.

Різнобічно розвинутий губернатор, прем’єр-міністр і майбутній президент захистив в Інституті економіко-правових досліджень НАНу дисертацію на тему «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону», написав понад п’ятдесят (!) наукових праць, що водночас не завадило йому у власноруч заповненій анкеті, наданій Центральній виборчій комісії України перед виборами 2004 року, припуститися дванадцяти грубих помилок. Зокрема, кандидат у президенти написав «прємьєр-міністр» із м’яким знаком, а слово «проффесор» — із двома літерами «ф». Хтось зі співробітників ЦВК ризикнув викласти в мережу фотокопію анкети, спричинивши справжній вибух у медіа-просторі. «Проффесора» Януковичу згадували протягом усього періоду його правління, а помилки із передвиборної анкети стали класикою української безграмотності.

Загалом про ляпсуси й обмовки «проффесора» можна написати окрему книгу. Ось кілька із найвідоміших:

23 березня 2012 року під час робочого візиту до Запорізької області Янукович сказав, що «медицина — це та галузь, яка повинна йти попереду, як дим від паровоза»;

у травні 2012 року, виступаючи з нагоди Дня перемоги, Янукович неправильно розставив акценти та сказав: «Ви (ветерани) пройшли крізь пекло війни, — пауза. — З фашизмом до кінця виконували свій обов’язок перед батьківщиною»;

25 травня 2012 року під час засідання РНБО з приводу заходів безпеки перед початком Чемпіонату Європи з футболу 2012 року Янукович обмовився, переплутавши слова: «…ми вважаємо взагалі, що територію нашої держави треба зробити небезпечною для життя наших громадян, а коли до нас поїдуть гості — тим паче»;

29 травня 2012 року під час саміту НАТО в Чикаго Янукович пообіцяв, що «президент України відвідає Україну» і посилить із ним співпрацю;

20 вересня 2012 року під час спільної прес-конференції із президентом Польщі Броніславом Коморовським Янукович, розповідаючи про відкриття меморіалу на честь загиблих поляків і українців у «Биківнянських могилах», не зміг вимовити слово «тоталітаризм»: «…це дуже важливий крок для пам’яті й шани загиблих, встановлення правди злочинів тота… тота… тоталіризму та гідного вшанування жертв… е-е-е… його жертв»;

28 вересня 2012 року під час спілкування з пресою після візиту до США Янукович сказав, що «президент Обама поцікавився, як ідуть поставки обладнання для лабораторій, які ми будуємо у Харкові, які будуть працювати на низькозбагачувальному Ірані»;

20 вересня 2013 року під час форуму «Ялтинська європейська стратегія» Віктор Янукович, представляючи президента Литви Далю Грибаускайте, назвав її Далею Гріскауте;

окрім того, Янукович назвав Антона Чехова «великим українським поетом»[44], обізвав львів’ян «кращим геноцидом країни» (маючи на увазі генофонд), казав «Ісаак Бебель» (маючи на увазі Бабеля) тощо.

Безграмотний кримінальник на посаді голови уряду чи в президентському кріслі — здавалося, що гірше бути не може. А проте більше за неграмотність лякало демонстративно презирливе ставлення Януковича до політичних опонентів, а також до тих українців, хто не мав наміру голосувати за нього на президентських виборах 2004 року. Найбільш виразні вияви цього спостерігали 21 жовтня 2004-го в ході візиту Віктора Януковича до Луганська в рамках передвиборної кампанії 2004 року. Виступаючи перед представниками територіальних громад Луганської області, прем’єр-міністр заявив: «Ми не думаємо, що ми прийшли на один рік, ми думаємо, що прийшли надовго. Усім скептикам не вдасться на цьому шляху поставити нам перепони, — а тоді, після невеликої паузи, підкреслив: — Я вірю, що сильних і здорових людей набагато більше, ніж цих козлів, які заважають нам жити!»[45]

Що вже геть погано — після цих слів представники територіальних громад Луганської області один по одному піднялися зі своїх місць і захоплено зааплодували. Припускаю, що не всі з тих, кого силоміць загнали до зали на зустріч із кандидатом у президенти, хотіли підніматися та плескати в долоні у відповідь на почуте. Принаймні хочу вірити, що навіть у Луганській області, найближчій до Росії, достатньо тверезомислячих людей, які розуміли, що прем’єр-міністр бовкнув дурницю, не гідну виваженого політика і тим більше особи, котра претендує на посаду президента всієї країни. Та після того, як зірвалися на ноги перші півтора-два десятки людей, решта хоч-не-хоч мусила вставати, аби не бути звинуваченою в недостатній лояльності до «великого лідера». Достоту як у радянський час.

У ході президентських виборів 2004 року в Україні стало очевидним те, що «козлів», які заважають їм («донецьким», тобто) жити, все ж більше, й, окрім того, те, що ці «козли» готові відстоювати свій вибір навіть у тому разі, якщо хто-небудь спробує його відібрати.

14 травня 1997 року Указом президента № 435/97 Віктора Януковича було призначено головою Донецької обласної державної адміністрації на місце звільненого Сергія Полякова. Цим призначенням, фактично, започатковано формалізацію влади донецького клану у східних регіонах країни, а також поширення такої влади на всю Україну. Улітку 1998-го, анітрохи не переймаючись тим, що обіймає посаду держслужбовця, Віктор Федорович узяв участь у місцевих виборах до Донецької обласної ради[46] та переміг, набравши 78,41 % голосів виборців, а 14 травня 1999-го (рівно через два роки після призначення на пост губернатора області) на шостій сесії Донецької облради депутати обрали Януковича головою, тим самим дозволивши йому суміщати дві найвищі посади в області — керівника обласної виконавчої та керівника обласної представницької влади, що суперечило чинному законодавству України. Янукович залишив крісло голови Донецької облради у травні 2001-го, «передавши» посаду давньому колезі та партнерові Рината Ахметова — Борису Колеснікову.

Наприкінці 90-х донецький клан контролював на Донбасі політику, бізнес, кримінал, а також мав усе необхідне для початку експансії на захід. На цей раз, замість вигадувати нову, «донецькі» вирішили скористатися наявною політичною силою.

26 жовтня 1997 року в Києві було створено Партію регіонального відродження України (ПРВУ). Нікому невідома політична партія з малозрозумілою програмою брала участь у парламентських виборах 1998 року та набрала менше ніж 1 % голосів (прохідний бар’єр за тогочасним законодавством — 3 %). Утім, кілька представників ПРВУ потрапили до Верховної Ради України за мажоритарними округами.

На III позачерговому з’їзді ПРВУ в березні 2001 року делегати вирішили відмовитися від занадто довгої назви партії та перейменували Партію регіонального відродження України на Партію регіонів. Тоді ж партію очолив Микола Азаров[47], на той момент — голова Державної податкової адміністрації України, у майбутньому — маріонетковий прем’єр сформованого Віктором Януковичем 2010-го уряду.