Розділ 3 Українська кланова буржуазія

15 жовтня 1995 Ахатя Брагіна вбили на стадіоні «Шахтар» під час матчу його команди із сімферопольською «Таврією». Зловмисники підклали під трибуни радіокерований вибуховий пристрій надзвичайної сили. Як вибухову речовину використали п’ять кілограмів пластиту (тротиловий еквівалент — 11,5 кг). У результаті вибуху загинули всі, хто знаходився поруч із Брагіним. Більшість тіл розірвало на шматки. Усе, що лишилося від Ахатя Брагіна, — шматок руки із годинником «Ролекс» на зап’ястку.

За офіційною версією, замах було скоєно кримінальною групою Євгенія Кушніра, яка протистояла Брагіну. Одним із безпосередніх виконавців визнали кілера Вадима Болотських, якого звинуватили також у вбивстві підприємця та народного депутата Євгена Щербаня. Замовника убивства Ахатя Брагіна до цього часу не знайшли. Окремі експерти з обережністю стверджують, що ним міг бути пізніше засуджений за відмивання грошей та інші злочини дніпропетровський олігарх Павло Лазаренко, інші як замовника називають самого Рината Ахметова, оскільки після смерті Брагіна більшість активів останнього перейшли у власність Ахметова, проте жодна з версій не має достатньо доказів.

Після загибелі Брагіна фірма «Люкс» переходить до Ахметова, який швидко стає мільярдером, найвпливовішим промисловцем Донбасу, а згодом — найбагатшою людиною України. Протягом 2000-х чимало видань (німецькомовна швейцарська газета «Neue Zürcher Zeitung», англомовна українська газета «Kyiv Post», російськомовне інтернет-видання «Обозреватель», газета «Le Figaro») намагались пов’язати стрімке зростання Рината Ахметова зі злочинною діяльністю Аліка Грека, натякаючи на зв’язок Ахметова з організованою злочинністю та на кримінальне походження капіталів найбагатшого українця. Юристи Ахметова миттєво подавали до суду, звинувачуючи журналістів у наклепі, і щоразу вигравали справи. Спочатку «Neue Zürcher Zeitung», а за нею «Kyiv Post», «Обозреватель» та «Le Figaro» були змушені публічно просити вибачення й опублікувати спростування із заявами про відсутність юридичних доказів зв’язку Рината Ахметова чи підконтрольних йому структур із кримінальним світом. Незважаючи на те, що існують відеозаписи, на яких видно, що на початку 90-х Ахметов і Брагін завжди з’являлися на публіці разом, попри наявність незаперечних свідчень того, що Ахметов і Брагін разом організовували вечірки у Донецьку, попри те, що Ахметов і Брагін спільно заснували низку компаній (фірма «АРС», пізніше — «Лемтранс», котра нині належить Ахметову та тогочасна назва якої «АРС» складається із перших літер імен Алік, Ринат і Самсон, де Алік — це Брагін, а Ринат — це Ахметов; компанія з реалізації нафтопродуктів «Гефест»; корпорація «Індустріальний союз Донбасу»), формально довести причетність Ахметова до кримінальної діяльності Аліка Грека неможливо.

Утім, після фізичного усунення Ахатя Брагіна вбивства на Донбасі тривали.

У травні 1996-го вбито Олександра Момота, засновника компанії «Данко», одного з акціонерів «Індустріального союзу Донбасу» і власника Єнакіївського металургійного заводу, пізніше введеного до бізнесових структур Рината Ахметова.

3 листопада 1996-го близько 12 години дня просто на території донецького аеропорту впритул розстріляли Євгена Щербаня, народного депутата України 2-го скликання, губернатора Донецької області (з 11 липня 1995 до 18 липня 1996), одного із найбагатших людей тогочасної України. Злочин вражав своєю зухвалістю. Щербаня вбили в режимній зоні аеропорту, коли депутат приватним літаком «Як-40» повернувся із Москви з ювілею геронтодонта російської естради Йосипа Кобзона; свідком розправи став син депутата Руслан Щербань; окрім самого бізнесмена, в хаотичній стрілянині, яку розпочали нападники, відступаючи з аеропорту, загинула дружина Щербаня, бортмеханік, авіатехнік та інспектор аеродромної митниці. У ході слідства встановлено, що вбивство скоїли члени «банди Кушніра» у складі Вадима Болотських (на прізвисько Москвич), Геннадія Зангеліді (на прізвисько Звєрь) та їхніх спільників. 2003-го Болотських засудили на довічне ув’язнення (під час слідства виявилось, що Болотських — виконавець убивства на замовлення Олександра Момота, а також причетний до замаху на Ахатя Брагіна), а Зангеліді на той момент уже не було серед живих.

Убивство Євгена Щербаня — одна із найгучніших і найбільш зухвалих справ в історії незалежної України. Серед імовірних замовників усунення депутата називають донецький клан (Щербань був головним акціонером «Індустріального Союзу Донбасу» й одночасно конкурував із донецьким кланом за владу на Донбасі; після знищення Щербаня більшість його активів перейшли до Ахметова, а політичну владу в регіоні захопила команда Януковича, чого просто не могло відбутися, якби Щербань залишився живим) або — що менш вірогідно — тогочасного лідера дніпропетровського клану Павла Лазаренка. Достеменно встановити замовника до цього часу не вдалося.

У травні 1997 вбито Сергія Романа, власника фірми «Юг». Фірма перейшла у власність товариша Ахметова та Брагіна, торговця із донецького центрального ринку Бориса Колеснікова.

Невдовзі по тому ліквідовано директора «Донецького пивзаводу» Юрія Павленка. Павленка вбивали з особливою жорстокістю — металевими заточками. Коли молодому директору пощастило вирватися та пораненим вистрибнути через вікно, вбивці вийшли на подвір’я та безжально добили його. «Донецький пивзавод» увійшов до бізнес-імперії Рината Ахметова, пізніше його перейменували на завод «Сармат».

На сьогодні Ринат Ахметов зі статками 22,3 млрд доларів (2013, 26-те місце у світі, версія «Bloomberg»[41]) — це найбагатша людина України. 2000 року він об’єднав більшість активів, заснувавши компанію «Систем Кепітал Менеджмент (СКМ)», а з 7 квітня 2009 року є її єдиним акціонером. Станом на 2014 рік до основних активів групи «СКМ» належать:

акціонерне товариство «СКМ» (Україна);

«SCM Advisors» (Велика Британія);

«Метінвест Холдинг»;

ДТЕК[42] (енергетика);

банки «Ренесанс Кредит» і ПУМБ (Перший український міжнародний банк);

компанія «АСКА» (страхування);

медіа-група «Україна» (до неї належить телеканал «Україна», який навіть після початку війни із Росією продовжує опосередковано підтримувати сепаратистів);

мобільний оператор «life:)» і телекомунікаційна група «Vega»;

«Corum Group» (нерухомість);

«UMG Limited» (виробництво глин);