Розділ «Львів, 25 лютого 1904 року»

— Гаразд, давайте перевіримо, — погодився комісар.

Чоловіки рушили просто в бік зграї, і щойно вони наблизились, птахи з криками здійнялись у повітря.

— Нічого не бачу, — нарікнув хтось.

— Гляньте сюди, — здавленим голосом сказав Самковський.

Він був за декілька метрів праворуч від них і стояв на краю невеликої ями. Вістович першим опинився поруч. В ямі з-під торішнього листя, перемішаного зі снігом, стирчав клапоть жіночої сукні.

— От виродок, — видихнув комісар, хоч це було саме те, що шукали всі четверо поліцейських.

В ямі, окрім сукні, було знайдено решту одягу, який, вочевидь, належав убитій. На змерзлому ґрунті лишився чималий слід крові і осколки від розбитої пляшечки жіночих парфумів. З усього було видно, що саме тут і загинула молода гувернантка. Упир, найпевніше, підстеріг її біля стежки, завдав удару по голові, а тоді заніс до цієї ями.

— Куди ж далі подався цей скурвисин? — мовив Самковський, так і не знайшовши слідів, які б вели геть від цього місця.

— Він пішов назад до стежки, — раптом сказав комісар.

— Тобто як?

— Дуже просто — по своїх же слідах. Старий, як світ, спосіб.

— Спиною вперед?

— А чом би й ні? Згадайте, було темно, тому ніхто й не зауважив такої дивної поведінки. Як, зрештою, і нападу на бідолашну жінку...

В снігу, поруч слідів, на поліцейських чекала іще одна знахідка — невеликий складаний ніж. Утім, хто його загубив, убивця чи жертва, сказати наразі було важко.