Розділ «Львів, 25 лютого 1904 року»

— Згоден. А в чому ж наше полегшення?

— В тому, що вбивця в чужому для нього місті. Якщо він справді вирішив переїхати сюди з якихось причин, то зіткнувся з тим, що все тут для нього незнайоме. А отже, невловимим довго йому бути не вдасться.

— Не думаю, що він би так ризикнув, — заперечив Вістович. — Швидше за все, цей скурвисин добре знає Львів. Можливо, тут минуло його дитинство. Або ж у Лемберзі живуть його родичі... Між останнім віденським і львівським убивствами всього два дні. Цей Упир скоїв тутешній злочин, ледве зійшовши з потяга. Навряд чи будь-хто наважиться на таке в незнайомому місті.

— Отже, Віденський Упир насправді Лемберзький?

— Якщо сьогоднішній здогад доктора Фельнера правильний, то так... Але давайте ближче до фактів. Що ще відомо про загиблу Камілу Зборовську?

Самковський розгорнув свою папку.

— Як я вже говорив, була вчителькою французької...

— Де проживала?

— На вулиці Святої Софії. Вдома востаннє її бачили за добу до вбивства.

— А де проводила уроки?

— На той час мала єдиного учня на вулиці Оссолінських.

Вістович раптом завмер. Він пильно глянув на підлеглого.

— І за день до вбивства в неї був запланований урок? — запитав він.

— Здається, так...

— Здається чи так, Самковський?

Ад'юнкт знову поринув у свої записи.

— Так, — відповів він за хвилину, — за день до смерті на неї чекали.

Тепер уже Самковський не зводив очей зі свого шефа. Тим часом той рвучко підійшов до вішака і зняв з нього свого плаща. Ад'юнкт також схопився з місця.

— Який найкоротший шлях поміж вулицею Святої Софії і Оссолінських? — запитав одягаючись комісар.

— Зараз подумаю... Через... Цитадельну гору.