— Що вас привело так рано? — не звернувши уваги на зауваження, запитав Вістович.
— Ось це, — відповів Штальман, кинувши йому на стіл складену вчетверо телеграму.
Комісар розгорнув папірець і пробігся поглядом по двох рядках жахливо скороченого німецького тексту. Зміст його, втім, чоловік зрозумів одразу — у Відні скоєно чергове вбивство. Причому, ще позавчора, а тіло виявили тільки сьогодні вранці, дві-три години тому. Жертва — знову молода дівчина, наречена якогось помічника нотаріуса. Вбито її в той самий жахливий спосіб — ножем. На тілі залишилось більше десятка ран.
— Я вже встиг поговорити з підлеглими по телефону, — мовив Штальман, коли Вістович відклав телеграму. — Столичні газетярі здійняли справжню бурю. Вбивцю нарекли «упирем», оскільки поширились чутки, що, попри численні рани, крові біля жертв майже не було. Не інакше як він її всю випиває... Дурня, звичайно. І писаки — цілковиті ідіоти.
— Але судячи з фото, крові справді небагато, — зауважив комісар.
— Дідько, Вістовичу! Та тому, що зима надворі. Кров погано тече на морозі навіть з таких ран! — зірвався віденець. — Чи ви також будете шукати упиря?!
На кілька хвилин запанувала мовчанка. Штальман спробував заспокоїтись і знову закурив. Самковський зовсім забув про свою роботу і тільки розгублено поглядав то на одного, то на іншого.
— Словом, пора вирушати до Відня, — вже спокійнішим голосом сказав Штальман. — Я виконав ваше прохання, ми досить часу провели в Лемберзі. Чи не так, комісаре?
— Безперечно.
— Чудово. Отже, більше я не зловживатиму львівською гостинністю. Замовлю квитки на сьогоднішній нічний експрес...
— Чи можемо ми вирушити хоча б завтра? — запитав комісар.
— Ви знущаєтесь? — знову закипів Штальман. — Яка, в біса, причина?
— Звичайна бюрократія. Мені потрібно оформити відрядження.
Він глянув на Самковського, і той ствердно кивнув.
— Зробіть це сьогодні, — відрубав віденець. — Я досить узяв на себе ваших проблем. Поворушіть тепер і ви, своїм задом... Сьогодні ввечері вирушаємо, та й по всьому.
Штальман рвучко вийшов з кабінету, гримнувши дверима так, що зі стіни відколовся чималий шматок тиньки. Приголомшений Самковський вкотре звів на Вістовича здивований погляд. Ще ніколи він не бачив, аби хтось дозволяв собі в такий спосіб розмовляти з його шефом. Схоже, що в того настали зовсім не найкращі часи.
— Чи призначили вам уже зустріч з ув'язненим доктором? — запитав комісар, порушуючи незручну мовчанку.
Ад'юнкт заперечливо похитав головою.
— Шкода, чорт забирай... Що ж, піду збиратися в дорогу.
Вістович вийшов слідом за Штальманом, але двері, звісно ж, зачинив за собою обережніше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Візит доктора Фройда» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Львів, 25 лютого 1904 року“ на сторінці 6. Приємного читання.