Розділ «Львів. 27 лютого 1904 року»

Задовго до визначеного часу Вістович і Самковський прийшли до кав'ярні «Атляс» і вмостились за найдальшим столиком у кутку, звідки, проте, добре було видно всю залу. Обидва були вбрані в найкращі свої гарнітури, щоб не вирізнятися серед тутешнього товариства. «Атляс» був відомий своєю добірною публікою: тут збиралися політики, діячі науки та мистецтва. Уся львівська «сметанка».

Невдовзі до кав'ярні зайшов доктор Фройд. Було видно, що він помітив поліціянтів, проте жодним чином цього не виказав. Кельнер запропонував йому столик біля вікна, і той, роззирнувшись, погодився. За десять хвилин доктор замовив каву з вершками і штрудель. Минуло ще десять хвилин, потім квадранс, а потім і півгодини, проте доктор Фройд залишався сам. І він, і поліціянти потроху починали нервувати.

— Невже той скурвисин запідозрив, що доктор прийде сюди не сам? — з дошкульністю в голосі проказав Самковський і сердито зім'яв серветку.

Вістович промовчав. Вони перезирнулися з Фройдом, але той виглядав спокійно. «Віденець, чорт забирай, — подумав комісар, — вони там з такою витримкою народжуються...» Він уже хотів звестися й підійти до нього, коли ж Фройд різко відвів погляд і глянув на двері. До кав'ярні зайшов молодий чоловік, вбраний у короткий зимовий плащ. Прибулий був худорлявої статури і, очевидно, мав досить високий зріст, але звичка сутулитись його вкорочувала. Роззирнувшись, чоловік попрямував до Фройда і, щойно опинився біля нього, заговорив емоційно, додаючи до слів дрібні метушливі жести. Очевидно, Німанд просив вибачення за своє спізнення і намагався пояснити причину. Поліцейським навіть вдалося розчути декілька його фраз на кшталт «дідько б узяв цей Лемберг...» та «клята провінція...».

Врешті, доктору Фройду вдалося його заспокоїти, і той вмостився навпроти нього. Чоловіки покликали кельнера і зробили замовлення, очевидно налаштувавшись на тривалу бесіду. Так воно, зрештою, й сталося.

Вістович і Самковський, хоча й знудились до краю, все ж використали цей час, аби уважніше пригледітись до цього суб'єкта. Коли Німанд і Фройд завершили розмову і підвелися, щоб попрощатись, ад'юнкт запитально глянув на шефа, а тоді пошепки мовив:

— Будемо брати його?

— Чекайте, — відповів комісар.

Самковський, безперечно, мав рацію. Німанда потрібно заарештувати. Надто багато все-таки вказує на те, що перед ними Упир. Втім Вістовичу подумалось, як це все виглядатиме в присутності доктора Фройда Цілком можливо, що той запротестує, захищаючи пацієнта, і зчинить скандал.

— Простежте за ним, Самковський, — сказав комісар, коли Німанд був уже біля дверей. — З'ясуйте, де він живе. Беремо сьогодні...

Той кивнув і, хутко одягнувшись, подався виконувати наказ. Вістович підвівся з-за свого столика і підсів до доктора. Той не звернув на нього жодної уваги. Фройд курив сигару, задумливо дивлячись у вікно, мовби в панорамі засніженої львівської вулиці, освітленої скупим світлом ліхтарів, було щось надзвичайно привабливе. Комісар вирішив не переривати його роздуми і дочекатися, поки той сам заговорить.

— Не вірю, що він убивця, — озвався нарешті Фройд. — Ви ж підозрюєте, що Німанд і є тим міфічним Упирем. Чи не так, комісаре?

— У нас є певні підозри, — відказав Вістович.

— Які базуються на моїх словах.

— Не лише.

— Однак рушієм у цій справі став мій учорашній візит до вас, зізнайтесь.

— Тепер, щиро кажучи, не розумію, для чого ви прийшли в поліцію.

— Це мій громадянський обов'язок, чорт забирай!

— А поліція Лемберга виконує свій...