Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— А тут ще й борг в казино, — підтримав його співрозмовник.

Вістович раптом замовк. Несподівана думка шалено запульсувала в його скронях.

— Не було ніякого боргу в казино, — промовив він за хвилину.

Самковський, що вкотре підносив до рота склянку з портером, поставив її назад на стіл.

— Тобто як? — здивовано запитав він.

— Нас одурили, Самковський, а я повівся, як школяр!..

Вістович ляснув себе по лобі, аж їдці за сусіднім столиком озирнулися.

— Річ у тому, що в казино, де часто бував Гофман, я пішов найперше. Розпитав про все управителя, а потім, коли вийшов на вулицю, на мене напали ті виродки з Bruderferajn, — сказав комісар, — після них до мене одразу ж підійшов Ляшевський і розповів, що Гофмана шукати вже марно... Так-от, звідки, в біса, вони всі так швидко дізналися про мене і моє завдання тут?

— Дуже просто. За вами стежили, пане Вістовичу. Причому, як на мене, ще з віденського потягу, якщо не з самого Відня, — сказав Самковський.

— Може й так, — відповів комісар, — я, вочевидь, зробив дурість, признавшись сусідові по купе, що служу в поліції. На те, зрештою, були окремі підстави... Але як мене одразу знайшов Ляшевський?

— Що ж, пояснення тільки одне...

— Саме так, — кивнув Вістович, — управитель казино Нахман, нині мертвяк Ляшевський і сам Гофман втрьох затіяли цю чортівню... Задум був такий: коли в Гофмана почалися негаразди в його балансуванні поміж мафією і урядом (а чому, гадаю, ми найближчим часом дізнаємось) він розігрує своє самогубство. Ніби застрілився десь на периферії, у своєму старому будинку. А для того, щоб була видима причина для суїциду, Нахман в Лемберзі дописує йому несплачені борги...

Повітовій поліції, як я вже казав, зараз не до самогубців. Цілком можливо, що в будинку й лежало чиєсь тіло з діркою в голові, проте за життя воно належало точно не Гофману. Так чи інак, але в поліції і в гміні Перемишля у це повірили...

Щодо Ляшевського, то його завданням було повідомити про смерть друга всюди, де слід, у Львові: львівській поліції — тобто вам, Самковський, — мафії та всім, хто його знав. Далі з'явився я, про що йому негайно повідомив Нахман. Перечекавши десь за рогом, доки мене віддухопелять ті виродки з Bruderferajn, Ляшевський вдав із себе доброго самарянина. Допоміг звестись на ноги і допровадив у найближчу кав'ярню... Там, про «самогубство» Гофмана від нього дізнався і я. А згодом — і австрійський уряд...

— Отже, таким чином, Гофман вирішив заховатися від усіх? — перепитав Самковський.

Услід за цим в його животі добряче забуркотіло.

— Де ж, курва, наше їдло? — сердито додав він.

— Саме так. Погодьтеся, непоганий спосіб зникнути, — сказав Вістович.

Щодо комісара, то він, схоже, зовсім забув про свій голод.

— Що ж тоді змусило Гофмана себе видати? Всіх одурив. Далі сидів би собі тихцем і втішався тим, що вийшов сухим з води.