Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— По-перше, він авантюрист. У Відні я отримав детальну характеристику його характеру. Такий не всидить на місці, — відповів Вістович.

— Цього недостатньо, як на мене.

— Ваша правда, Самковський. По-друге...

— Прошу пробачення, панські картопляні пляцки! — виріс збоку кельнер.

— Нарешті! — видихнув Самковський і одразу запхав одразу два собі в писок, як тільки той відійшов. — То що ж по-друге?

— По-друге, в такий час не надто можна десь пересидіти, не заробляючи ані крони. Не забувайте, Гофман звик геть до іншого життя.

— Згоден, — сказав Самковський, — але є ще й «по-третє», чи не так, пане комісаре?

— «По-третє» — це якраз те, що найважливіше.

Тут Вістович зробив паузу й собі приклався до їжі.

З хвилину вони мовчали і тільки працювали щелепами.

— То який третій аргумент? — першим озвався Самковський.

З усього було видно, що цікавість розпікає йому нутро.

Комісар зробив чималий ковток портеру і, ще трохи подумавши, відповів:

— В руках у Гофмана є один дуже сильний козир — це ділові документи, які найбільше потрібні Відню і, хто зна, може, й мафії... Ось це і змусило його вдатися до останньої авантюри: вимагати від Рейсхрату величезних грошей за ці папери. Тільки зробив він це, не подумавши. Про те, що Гофман живий, стало відомо мафії, і типи з Bruderferajn найперше відомстили Ляшевському за брехню.

— Цікаво, як мафія про це дізналась. Адже Гофман повідомив Відень телефоном...

— Не смішіть, Самковський, — відповів комісар, — є способи прослуховувати лінію. Це робить навіть австрійська поліція. До того ж, ви так і не перевірили, чи не дзвонив бува тієї ночі Гофман ще кудись...

Самковський опустив очі і запхав до рота ще один пляцок. Його колишній шеф, безперечно, був правий. Довелося змовчати, як у давні часи.

— То що робитимемо далі? — запитав він, щоб змінити тон розмови.

— Роботи чимало, — мовив комісар, запалюючи цигарку, — але найперше, якщо вас не обтяжить, зробіть одну річ, Самковський.

Вістович заговорив трохи притишено.