Розділ сьомий Страва правовірних євреїв

Естер Шацька, на відміну від чоловіка, зберегла дивну властивість не мінятися. Господиня дому була такою ж, якою Кошовий побачив її вперше вісім років тому. Однакова на зріст із чоловіком, трохи заширока в талії — далися взнаки пологи, до того ж Естер народжувала не чотири, а п’ять разів, перша дитина прожила лише три дні. Смоляного кольору волосся не торкнулася найменша сріблина, воно, як завжди, було закручене тугим вузлом на голові й нагадувало велику ґулю. Хіба збільшилося зморщок.

Вона внесла цвиклі у глиняному полумиску, поруч поставила тацю з хлібом, дала тарілки, прибори й без вагань поставила три чарки на грубих ніжках. Появу запечатаної пляшки наливки Шацький супроводив таким багатозначним поглядом, ніби факт став його особистою заслугою й засвідчив авторитет у родині. Естер тим часом діяла так, як мав би чинити чоловік: відкоркувала й налила спершу гостеві, потім — собі, так само повну, і нарешті — Йозефу, не набагато, але менше. Шацький почмокав губами, похитав головою, взяв чарку за ніжку двома пальцями й підвівся, перехоплюючи ініціативу:

— Пане Кошовий, — промовив урочисто. — Вчора ви врятували життя двом особам.

— Кому? — подив вийшов щирим.

— Мені та моїй фейгале. Ви були за півкроку до смерті. Якби так сталося, повірте — ми б з Естер не пережили вас надовго.

— Та що ви таке мелете!

— Він справді трохи перебільшує, — вставила Естер. — Але горе наше не знало б меж. Тому дозвольте привітати вас у нас цілим та неушкодженим. Нині не так багато свят чи бодай просто щасливих подій, і маємо одну з таких.

Клим вирішив не перечити, почаркувався й випив. Коли кожен впорався із першим шматком хліба з накладеною буряковою гіркою, Естер поцікавилась:

— Так про що ви тут так голосно сперечалися? Розумію, Шацький не вміє говорити тихо. Але він аж надто запально в чомусь вас переконував.

— Я наполягав, що зараз той рідкісний випадок, коли пан Кошовий помиляється.

— А я доводив — помиляюся частіше, ніж мені б самому хотілося.

— Про що мова?

Шацький зиркнув на дружину, взяв пляшку, знову налив, цього разу собі — трохи більше, Естер — трохи менше, покрутив чарку в руці, міцніше стиснувши товсте скло пучками.

— Пан Кошовий переконаний: комісар Віхура хоче, аби він сам шукав убивцю. А я з ним не згоден. Хоч за інших обставин навіть не став би сперечатися.

— Ет, Йозефе, хіба то принципово?

— У цьому випадку — так.

— Тобі яка печаль? Хіба пан Кошовий уперше на нашій пам’яті встряє в таку халепу?

Шацький підніс пальця, похитав ним.

— О! Чули, пане Кошовий? Моя фейгале чудово розуміє — ви влазите в халепу. А все через хибну думку про себе, як про, ще раз перепрошую, пупа землі.

Він відпив половину, демонстративно поставив недопиту чарку поруч із своєю тарілкою, схрестив руки на грудях. Естер зиркнула на Клима: