Розділ сьомий Страва правовірних євреїв

Останнім часом майже нічого не змінилося. Хіба минулої осені раптово повернувся Шмуль, що, попри очікування, зовсім не принесло батькам радості. Юнак за часи поневірянь налаштувався войовниче, й вдома його втримати ніхто не мав сили. Хлопець налякав пані Шацьку, роздобувши десь револьвер, тепер ходив із ним, тримався надзвичайно втаємничено, і кілька разів Йозеф чув від нього про якусь «самооборону». Естер дуже боялася, що старший син утрапить в халепу, з якої ніхто не зможе витягнути. Ще й сама розшукала Клима, аби попросити допомогти. Чим поставила його в дурне становище: він хотів прислужитися їй, та не знав, чим саме. Адже поняття не мав про коло знайомств Шмуля, й відповідно — в чому небезпека та чи є вона взагалі. Єдине, що обіцяв — при нагоді переконати юнака не ходити містом із револьвером, проте нагоди не випадало.

Поза цим, Естер далі прала, їй навіть почали трохи платити, а Шацький потроху повертав собі декого з колишніх пацієнтів. Розраховувалися тепер неакуратно й часто — продуктами, що тішило дантиста значно більше. Хоч австрійська влада більше року як повернулася, гроші вже цінувалися значно менше. Практикувався натуральний обмін, «чорний» ринок лишалося хіба легалізувати спеціальним документом за підписом президента міста, люди навчилися не лише виживати, а й жити в нових умовах. Зрештою, за два роки з початку війни все це не мало жодного відтінку новизни.

Останні місяці Клим, зайнятий громадськими справами, не мав змоги часто бачити Шацького. Тому не здивувався, а швидше зрадів, побачивши його на вулиці — він прогулювався біля поліцейської дирекції, і старий крислатий капелюх не дозволяв сплутати його з кимось іншим. Не давши розкрити рота, Йозеф кинувся до нього, з розгону обійняв, міцно притиснув. Потім пустив, критично глянув на друга й відтарабанив: дізнався про вчорашню пригоду, не знаходив собі місця, і краще не переказувати дослівно, в якому стані була його фейгале. Тож із самого нинішнього ранку пані Шацька стала вимагати, аби чоловік біг до пана Кошового й зробив усе, аби притягнути того в гості.

— Естер хоче особисто помацати вас, — мовив Йозеф урочисто.

— Та я не маю змоги, — спробував відбитися Клим. — Перекажіть, що бачили мене живим-здоровим і навіть мацали.

— Ви знаєте мою фейгале, — строго мовив Шацький. — Мені б вистачило й цієї зустрічі. Тільки ж вона веліла, і я, не виконавши, не маю права повертатися. — Тут він зробив страшні очі, промовив з придихом: — Вона мене з’їсть.

— Хіба зовсім нема чого їсти? — Кошовий підіграв йому.

— Ось чому є! — дантист потер долоні. — Ви досі не куштували її цвіклі.

— Не мав нагоди, — визнав Клим. — Каюсь.

— Естер покаєтесь. Знаєте, то суто жидівська страва.

— Буряк?

— Та не буряк! — у голосі Шацького почулося легке дратування. — Кажу ж: цвіклі. Ви не знаєте, як жиди вміють викручуватися. Бо якщо до звареного буряку додати дрібно тертий хрін і все це перемішати, буде їдло, котре в кращі часи замінювало соус, заправлений вершками, — він захопився й уже торохтів без упину. — Коли можна було дозволити собі вдосталь м’ясних страв, до них подавали приправу, зроблену із тертого хріну та сметани. Такий композит.

— Знаю, — вставив Кошовий. — Оригінально і смачно.

— Але правовірні жиди не можуть вживати м’ясне й молочне водночас! Ось так знайшовся вихід: мішати білий хрін із червоним буряком. Нині, пане Кошовий, цвіклі стають не приправою, а основною стравою. На неї Естер вас і запрошує. А в мене захована наливка.

Останній аргумент переміг.

Рідний брат Естер програв батьківський спадок, спився й помер просто на вулиці. Вона не хотіла такої долі для чоловіка, тож категорично забороняла йому пити десь інде, окрім як удома. І то Шацький не мав змоги розгулятися під пильним оком своєї фейгале. Раніше він зривався з повідка, його затримувала поліція, й він навіть мусив ночувати у відділках, спокутуючи потім провину перед дружиною. З віком таких пригод траплялося дедалі менше, а після знайомства з Кошовим дантист, як виняток, отримав дозвіл випивати лише в його товаристві й робити це в місті. До війни Шацький зловживав, час від часу просячи Клима прикрити його бажання трошки погуляти й розслабитися, сказавши Естер — вони були разом. Нині Йозеф сам себе обмежував, тож запрошення виглядало дуже подібним до святкового обіду.

Хотілося бодай чогось, подібного до свята.

Шмуль, як завжди, вештався десь по своїх незрозумілих справах.

Його сестри, світлоокої вісімнадцятирічної Риви, теж не було. Дівчина, як того вимагали віяння часу, пішла на сестринські курси. Іді недавно виповнилося чотирнадцять, й вона відчувала себе найбільш нещасною в родині — тепер уся турбота про восьмирічного Дені лягла цілковито на її плечі. Раніше молодшого брата вони хоча б ділили з Ривою, допомагаючи так матері. Але зараз старші жінки були при ділі.

Єдиною розвагою, точніше — єдиним, що давало змогу урізноманітнити Ідине життя, став обов’язок носити клієнтам випрані штани й сорочки. Важчі клумаки вони забирали самі. Та все одно Іда мусила брати Дені з собою й весь час тримати малого за руку, аби не загубився в місті. Клим саме розминувся з меншими дітьми, і дівчинка засоромилася: не гостя, до якого вона давно звикла, а того, що старший поважний чоловік побачив її в момент, коли мама завершувала спаковувати випрані й напрасовані жіночі панталони великого розміру.