Розділ тринадцятий Між молотом і ковадлом

— Мене цікавить усе, що стосується історії з Ладним. Та й вам, підозрюю, на якийсь час доведеться затриматися в місті. Хай це наклеп, але ваші свідчення потрібні слідству — наскільки я знаю закон і порядок.

— Зброю не здам, — мовив старшина, трохи помовчавши.

— Не вимагатиму, — запевнив Гастлер. — То все залагоджено? Ексцесів не буде?

— Моє слово, — кинув Арсенич, ковзнув поглядом по Климу й рушив через полігон до гурту своїх.

Поручник, теж пронизавши Кошового поглядом, подався до автівки. Довго Клим сам не лишався — скориставшись нагодою, підбіг Шацький, почмокав губами, слова полилися нестримним потічком:

— Пане Кошовий, я пишаюся вами! Ми всі, розумієте — всі могли полягти, а війна ж далеко. Що, що робитиме моя фейгале? І що б їй пояснили про всі обставини? Та вона б не зрозуміла мене!

— Я теж, — жестом зупинив його Клим.

— Чого не розумієте?

— Кого. Вас, Шацький. Не можу пояснити, який чорт мене смикнув у все це влізти. Розстріляли б з обох боків, не стрималися. Але ж вам для чого? Не могли встояти? Чи дурний приклад підбурив? Знаєте, як кажуть, — інстинкт череди.

Йозеф ковтком проштовхнув усередину невидиму грудку, розправив плечі, випнув груди.

— Мені закортіло стати вам корисним. Справді, стати поруч, допомогти. Минулого разу, знаєте, я повів себе негідно. Там, «Під вошею», дозволив собі зайве. Потім у вас удома… Шацький ще щось може, — він знову ковтнув. — Ось.

Не знайшовши вірної відповіді, Клим дружньо хлопнув дантиста по плечу. Зрозумів — малувато, вартувало б підтримати друга добрим словом. Та враз почув позад себе:

— Кошовий!

Гукав Арсенич, зупинившись недалеко від автомобіля й жестом закликаючи поручника зачекати. Клим залишив Шацького, швидко підійшов.

— То з вами таки їхати?

— Не конче. Ви праві, сам розберуся. І правду кажете — побалакати потім треба. Зустрінемося біля притулку, ввечері. Чи там, де Пресова квартира.

— Краще на нейтральній території.

— Кажіть.

— У мене, на Шевській, там контора. Здибаємося біля ратуші, проведу.

— Годиться, знайду, — старшина знову відмахнувся від Гастлера. — Слухайте, навряд би поговорив із вами про таке раніше. Та де, ще як побачив вас, не збирався нічого казати.