Розділ «Бабай»

Це тривало якусь мить, потім двері зачинилися за його спиною.

Назар залишився сам.

Частина III

Барліг

Діти рідко говорять відверто про те, що їх тривожить найбільше, але їхні очі не брешуть ніколи.

Н. Левшиць. Дитинство, квиток до таємничої держави

Основні приготування зайняли тільки п’ятнадцять хвилин — так, наче Назар усе спланував заздалегідь, а тепер йому залишалося просто дотримуватись ретельно наміченої послідовності дій.

Але почуття наростаючого страху не покидало його ні на мить, билося в животі здоровенним слизьким вугром, смоктало нутрощі, рвалося назовні із замкнутого простору. Щойно хлопчик починав піддаватися спокусі сповільнитися, засумніватись — і воно відразу готувалося взяти верх над ним, зжерши залишки рішучості.

Після того, як дорослі пішли, Назар одразу увімкнув світло у всій квартирі. Потім, дотримуючись плану, що швидко формувався в голові, переодягся в речі, у яких ходив гуляти на вулицю: джинси (він зненацька зрозумів, що примудрився вирости з них на два пальці лише за три літні місяці), легка блакитна сорочка з коротким рукавцем — подумавши, Назар натягнув поверх неї свій улюблений сірий джемпер, котрий зв’язала йому Валерія минулої осені (вночі навряд чи буде жарко), і взув кросівки. Відімкнув дверний замок, залишивши самі двері зачиненими, — на випадок, якщо задум завершиться провалом і змусить рятуватися втечею.

Повернувшись до спальні батьків, Назар видер аркуш зі старої газети, розірвав його на чотири приблизно рівні частини, зім’яв папір у кульки і, цілячись у центральний ромб килима на стіні, почав метати їх із середини кімнати. Два потрапили точно в ціль, один торкнувся до межі червоно-синього ромба і ще один пішов на півдолоні праворуч. Може, виною невлучності був сильний біль у руці — як на зло, правій.

Назар підібрав газетні кульки і повторив серію кидків. Три в яблучко, один трохи вище. Задоволено кивнув сам собі. Непогано.

Потім розстібнув «блискавку» на сумці дядька Артура — її приніс до спальні батько, коли шукав паспорт перед відправленням тіла в морг. Тоді виявилося, що паспорт був у внутрішній кишені піджака, і тому, на справжню радість Назара, Левшиць-старший так і не зазирав до сумки.

Весь свій задум Назар побудував на тому, що в ній було.

У кишені джинсів він поклав справжні метальні «снаряди» — їх виявилося чотири. Вони були в сумці. Так само, як і пістолет. Його Назар дістав у останню чергу. Але відразу відклав, згадавши ще про дещо. Про яскраво-жовтий значок, котрий знайшов удень на кухні разом із посланням. Значок, надісланий йому позачасовою поштою безіменним хлопчиком.

Назар виразно відчув тепло, що струменіло від усміхненого, схожого на веселе сонце круглячка, немов той перейшов від старого хазяїна до нового, зберігши нерозтраченим дотик рук.

От тільки послання ніде не було видно. Назар спробував згадати, куди його поклав, і ще раз уважно оглянув кімнату. Здається, останнього разу він тримав аркуші в руках, коли вбіг до спальні батьків, щоб заступитися за Валерію. А от потім… Він зовсім забув про цей злегка пожовклий сувій, хоча не раз подумки повертався до послання.

Зникнення листа стривожило Назара, однак довелося відкласти більш ретельні пошуки на потім. Час було братися до діла.

Приколений до джемпера ліворуч на грудях значок додавав упевненості та вселяв почуття, що він не сам.

Усе правильно — тепер їх було двоє.

Усю дорогу Михайла Левшиця не залишало настирливо гостре відчуття того, що він допустив помилку. Поки що не було чіткого розуміння, в чому саме вона полягала. Проте він знав, що ця помилка — одна із тих, які усвідомлюєш лише згодом, коли стає вже надто пізно.