Розділ «Бабай»

— От і все пояснення, — підсумувала вона, продовжуючи почату за час відсутності Назара розмову. — Може, не розрахував дозу… Перемкнуло в мозку. Пам’ятаєш, він щось таке плів, ніби «ти знав» чи якось там? Обізвав його виродком, здається… — вона кивнула у бік Назара. — Якщо взагалі розумів, де зараз перебуває. Господи…

— Я мало тямлю в таких речах, — смикнув плечем Левшиць, — але, думаю, потрібно занадто сильно не розрахувати, щоб так злетіти з рейок, а потім віддати кінці. Від якогось порошку. Якщо він і був наркоманом, то слідів від голки не видно. Хоча, може, ти й права, — він набрав номер швидкої. — Нехай пришлють машину.

— Спасибі, — Валерія простягнула склянку Назарові. — А тепер іди у свою кімнату.

Хлопчик збирався заперечити, але та рішуче зупинила його жестом:

— Не сперечайся.

Назар повернувся до батька за підтримкою. Михайло тієї миті диктував адресу в слухавку.

— Не сперечайся! — гаркнула Валерія, нерви в неї явно були на грані. — Шуруй негайно! Що тут для тебе цікавого? Це? — вона тицьнула пальцем на мерця. — Тобі на це подобається дивитись?

— Леро, йому просто страшно, — спокійно вимовив Левшиць, відмикаючи слухавку радіотелефону. — На його очах щойно вмерла людина.

— Яку ти притяг до нас додому! — накинулася на нього Валерія.

— Досить! — Левшиць розгнівано гепнув кулаком по спинці дивана. — Досить мені про це нагадувати! Я знаю, що зробив помилку, і шкодую про це. Але це не привід посилати дитину в ліжко, де щойно верещав від кошмарів схиблений наркоман. У ту ж кімнату. Самого. Тому я кажу: він залишиться тут!

— Нарешті ти сам визнав, ким він був насправді, твій дружок. Ти навіть не уявляєш, наскільки я рада!

— Леро, зараз не час починати все спочатку, — спробував угамувати дружину Левшиць. — Інакше ми всі тут збожеволіємо.

«По-моєму, це вже відбувається», — оцінив ситуацію Назар.

Труп раптом похитнувся, змінюючи позу, і завалився вперед, зігнувшись упоперек. Голосно пустив вітри і ригнув. Це викликала зміна положення і скорочення внутрішніх органів.

По кімнаті розповзся неприємний запах.

— О, Господи… — застогнала Валерія, перевела погляд на Левшиця-старшого, потім на Левшиця-молодшого. — Не нічка, а цирк на дроті. Робіть, що хочете, а я тут точно залишатись не збираюся, — вона демонстративно склала свою ковдру, висмикнула простирадло і, примостивши зверху ще й подушку, попрямувала з усім цим скарбом до дитячої.

— Татку, що з нею? — торкнув за руку батька Назар.

— Боюся, нервовий зрив. Зараз її краще не чіпати, нехай сама заспокоїться. Чорт! — Левшиць здивовано розглядав спину небіжчика, що тепер виднілася повністю. — Де це його так?

Три глибокі рівні подряпини, наповнені запеченої кров’ю, тягнулися уздовж хребта від лопаток і майже до самого попереку. Назар побачив їх набагато раніше. Але нічого не сказав.

І тепер змовчав теж.