Розділ «Бабай»

— Зачекай! — відмахнувся Левшиць, уже розгортаючи перший аркуш (Валерія ображено закопилила губу), і пробіг очима по верхніх рядках.

Назар кілька разів піднімав пістолет, готуючись до пострілу, коли йому починало здаватися, що з тунелю, заповненого тьмяно-малиновими спалахами, ось-ось з’явиться бридка голова чудовиська.

Але то були лише помилкові сигнали тривоги, викликані стомлюючим очікуванням і неабияким напруженням. За останні дві ночі Назар суттєво виснажився, і тепер повіки по-зрадницькому злипалися.

Коли штора на вікні поворухнулась уперше, хлопчик сприйняв це за різкий порив вітру, що залетів через кватирку. Але з вулиці тієї миті не чутно було навіть шелесту листя на деревах. Назар зреагував по-справжньому тільки тоді, коли штора зі скрипом упевнено поповзла по карнизу, відхиляючись і пропускаючи до кімнати Того, Хто Стукає По Трубах.

Назар від несподіванки завмер із опущеним пістолетом у руках. Якби хтось із кіношників за неймовірним збігом обставин опинився поблизу із увімкненою камерою напоготові — це був би просто-таки класичний вихід із-за завіси.

Однак річ була навіть не в тому, що монстр весь цей час перебував у кімнаті за його спиною — бука був просто величезний. Вищий за будь-яку найвищу людину, яку Назарові доводилося бачити. Вищий — набагато вищий! — ніж він собі уявляв. Згорблені плечі, довгі лапи, що звисають до вузлуватих колін на непропорційно коротких ногах, чорні загнуті пазурі, темно-сіра заплутана шерсть…

Монстр кинувся на нього за мить. На щастя, шлях йому перепинило ліжко, відсунуте впоперек кімнати. Удар відкинув бабая на півкроку, кімната здригнулася. Назар позадкував і тільки зараз згадав про пістолет. Підняв. Натиснув на курок, цілячись прямісінько в морду чудиськові — раз, другий, третій…

Нічого не відбулося. Ніхто не пояснив хлопчику, що пістолет спочатку треба зняти із запобіжника.

Збагнувши, що зброя не діє, Назар у розпачі запустив непотрібною залізякою в монстра, що сунув на нього. Той ліниво відмахнувся лапою, клацнувши пазурами об метал, вишкірив зубастого рота і глухо загарчав. Пістолет, пролетівши через усю кімнату, без звуку зник у дірі тунелю.

Це означало, що план Назара з тріском і гуркотом провалився.

Той, Хто Стукає По Трубах, легко перескочив через ліжко.

Але одразу був змушений ухилитися від першого «снаряда», пущеного хлопчиком. У ціль він не влучив.

Наступний «снаряд» теж пролетів повз.

Назар надірвав одразу обидва останні целофанові пакетики, набиті наркотичним порошком дядька Артура, і кинув їх разом. І обидва цього разу влучили в ціль. Один потрапив просто межи близько посаджені очі, інший — у носа. Морду бабая огорнула біла хмара. Назар переможно верескнув, підбіг до чудовиська, що запхикало і притисло лапи до очей, та влупив щосили по вузлуватому коліну носаком кросівка. Потім ще раз. Гострі пазурі зі свистом розсікли повітря всього за лічені сантиметри від Назарового обличчя — хлопчик устиг вчасно відскочити.

«Тікай! — розважливо порадив Дідусь-Із-Ліфта. — Без справжньої зброї тобі самому з ним не впоратися. Пора давати драла, синку. Поки ще є змога…»

— Та пішов ти!.. — він уже не відчував нічого, крім люті, що виплеснулася назовні. Схопив стілець, що потрапив під руку, і широко розмахнувся.

Чудовисько знову рушило вперед, але його раптом повело вбік — наркотик подіяв. Певно, порошок у дядька Артура був нічогенький.

— На тобі! — Назар щосили гепнув монстра стільцем по голові. Сидіння вилетіло з рамки і впало на підлогу. Удар вийшов сильним, але недостатнім, щоб завдати серйозної шкоди Тому, Хто Стукає По Трубах. Той раптово випростався і схопив Назара пазурами за джемпер.

Із відкритої пащі звисали довгі пружні цівки слини, скочуючись по шерсті на грудях, ніздрі із сиплим хлюпанням видували зеленуватий густий слиз, що брався пухирями і лопався при кожному подиху. Налиті кров’ю запалі очі не кліпаючи дивилися на нього.

«Мені зустрічалися дитинчата винахідливіші та прудкіші за тебе, — прошепотів у свідомості Назара безтілесний голос Того, Хто Стукає По Трубах. — Хочеш погратися зі мною?»