Розділ «Бабай»

…Моторошне нелюдське виття змусило одночасно підхопитися всіх трьох — Назара, котрий так і не заснув, та Валерію з Михайлом.

— Що це було? — хрипко запитала Валерія, повернувшись у темряві до Левшиця. — Ти чув?

— Уявлення не маю. Треба ввімкнути світло, — він почав пробиратися до вимикача. Валерія засичала. — Ох, чорт!.. Вибач. Назаре, ти не спиш?

— Ні.

— Ти теж це чув? — Валерія розтирала під ковдрою ногу, на яку наступив Михайло.

— Так.

— Мені здалося, це з тієї кімнати, — Левшиць клацнув вимикачем, і світло першої миті всім засліпило очі.

— Так, це звідти, — підтвердив Назар. Зараз він не відчував нічого, крім якогось крихкого, моторошного спокою.

Те, що донеслося з дитячої, більше не повторювалось.

— Ти точно знаєш? Може, це з вулиці… — засумнівалася Валерія.

— Усе правильно, — сказав Левшиць, скрививши обличчя і протираючи заспані очі. — Це Артур… Якого біса з ним сталося? Я піду гляну.

— Тільки обережніше, — попередила Валерія і стисла губи. — Знаєш, я б не здивувалася… якщо він трохи не при собі.

Левшиць підозріло подивився на неї:

— Навіть так? Із чого раптом такі заяви? Було щось, чого я не знаю?.. Поясни-но мені.

Вона явно не очікувала такого прямого запитання і, підшукуючи відповідь, навіть зашарілася від хвилювання. Назар, відчуваючи напружену атмосферу, з тривогою переводив погляд із батька на матір.

Валерія, нарешті зібравшись із думками, хотіла відповісти, коли двері різко відчинилися.

Назар утиснувся в крісло, Левшиць-старший повернувся, а Валерія від несподіванки зойкнула і подалася назад, немов побачила примару. Що, втім, було не так уже й далеко від істини, оскільки той, хто ввалився до кімнати, більше нагадував вихідця із країни мертвих, ніж їх гостя. Перекошене обличчя здавалося величезною грудкою злиплої павутини, очі, витріщені, як у морського окуня, безумно оберталися в очницях. Він весь змок, від нього йшла туга хвиля жаху і крайньої паніки. І ще чогось. Назар надто добре знав цей запах.

— Що сталося? — Левшиць першим вийшов із заціпеніння, зробив крок уперед. — Артуре, якого біса…

Однак той не звернув на нього уваги, спиняючи погляд на Назарові. Потім рушив до нього, розгойдуючись у боки. Схоже, ноги його ледь тримали.

— Ти знав… маленький виродоку… Ти знав!.. — він був схожий на зомбі, який устав із могили, щоб помститися за стару образу.