Розділ «Бабай»

Левшицю раптом здалося, що його затягнуло в продовження нещодавнього страхіття. Його оточують лише мерці. Незабаром він сам стане одним із них, тому що кошлаті лапи вже тягнуться з-під дивана до його ніг…

— Чого ти дивишся?! — сильно штовхнула його в спину Валерія. — Зупини його! Гей, не чіпай мого сина, не смій! — вона сама кинулася до Назара, випереджаючи чоловіка.

Проте Левшиць уже збагнув, що більше квапитися нікуди.

Гість повільно осідав на підлогу, спершись спиною на одне із крісел, де лежав Назар. І тільки його посинілі губи продовжували беззвучно ворушитися. Він раптом зайшовся натужним кашлем, наче йому шматок став поперек горла, потім упустив голову на плече, смикнув лівою рукою й завмер. Ноги повільно витягнулися вперед. На ньому були лише вузькі плавки, облямовані по контуру тонкою смужкою незагорілої шкіри.

Левшиць присів поруч, намагаючись намацати пульс на його руці. Не дивлячись ні на кого, похитав головою:

— Серце… У нього й раніше були проблеми, наскільки я знаю. От чорт…

— Він що… помер? Він помер? — з істеричними нотками в голосі вигукнула Валерія.

Під час паузи, що настала, з боку могло здатися, ніби вся сім’я розігрує німу сцену якоїсь сюрреалістичної вистави.

— Треба викликати швидку, — нарешті порушив тишу Левшиць. — Навряд чи вони вже йому допоможуть, але так треба.

— Цей мудак нав’язався нам, щоб увірватися серед ночі до спальні і вмерти?! — ще більше підвищила тон Валерія, втрачаючи над собою контроль.

— Припини! — Левшиць струснув її за плечі і силоміць посадив на диван. — Ніхто не винуватий у тому, що трапилося. Ніхто. Візьми себе в руки й припини істерику, — він повернувся до Назара. — Принеси із кухні склянку води. І… не стовбич там.

Вражений Назар, який уперше побачив смерть у реальному житті, обережно обійшов тіло дядька Артура широкою дугою, щоб ненароком не спіткнутися чи не перечепитись, і вийшов у коридор.

«Я бачив мерця, щойно бачив справжнього мерця… Він лежить у нашій квартирі…» — думав він, проходячи повз дитячу. Двері залишилися відчиненими. Запах пилу був відчутний навіть із коридору.

«Він бачив його».

Назарові знадобилося все самовладання, щоб дійти до кінця коридору, потім повернутися назад.

Не виключено, що чудовисько досі перебуває десь поблизу.

«Якщо я розкажу їм прямо зараз, може, вони мені повірять?»

Валерія вже трохи оговталася, її погляд став більш осмисленим. Узяла склянку з водою, але зробила тільки ковток.

— Він коловся чи нюхав якусь гидоту. Ти не знав?

Левшиць похитав головою.