Розділ «Бабай»

— Про що… ми говорили, — вона вперто намагалася прочитати відповідь, вдивляючись у його обличчя.

— Я тільки почув, як ви лаєтеся, а потім… — тактовно збрехав Назар, стенаючи плечима, хоча став свідком майже всієї їхньої розмови і дуже багато чого зрозумів із неї — занадто багато такого, про що волів би ніколи не знати, — а також повністю спростовуючи оману більшості дорослих, наче діти не здатні блискуче володіти собою в складних ситуаціях. Принаймні, іноді.

— Це добре, — обличчя Валерії полегшено розслабилося.

— Коли тато довідається… — почав було Назар, не сумніваючись, що мама тепер його обов’язково підтримає. Але та перебила, приклавши палець до губ.

— Якщо ти мене любиш, то нічого не розкажеш татові. Добре?

«Якщо ти мене любиш» було ударом нижче пояса, але Валерія вдалася до цього підступного прийому вперше в житті. У будь-якому разі, стосовно Назара.

— Домовилися? Це дуже важливо. А з цим, — вона кивнула на двері, — я щось обов’язково придумаю. Він тут надовго не затримається.

— Ма, а він бандит? — запитав Назар, серйозно дивлячись на матір.

— Бандит… Не знаю, не впевнена. Він довго жив на Кубі, потім перебрався кудись до Центральної Америки. Не думаю, що саме це могло на нього вплинути, і навіть не уявляю, чим він там займався, але коли він звідти повернувся, то помітно змінився. У гірший бік. Хоча, він і так був… А чому ти запитуєш?

— Не знаю. Просто… — Назар опустив очі. — Може, треба розповісти про нього татові. Чому ти не хочеш? Адже він…

Валерія знову пригорнула його до себе. Назар відчув, як сильно калатає серце у її грудях, і зрозумів, що любить її не менше, ніж батька. Можливо, якось зовсім трішечки інакше. Але любить їх обох.

— Розумієш, колись дуже давно — коли тебе ще не було на світі, — я… зробила одну велику помилку. Я взагалі була не такою, як зараз. І тепер це може серйозно вплинути на наші з татом стосунки.

— А дядько Артур може розповісти йому… Ну, про цю помилку? — впевнено сказав Назар, швидше стверджуючи, ніж запитуючи.

Вона мовчки кивнула.

— Добре, я нічого не скажу.

Валерія вперше за весь день усміхнулася.

— Спасибі. Я люблю тебе. І постараюся… щоб він незабаром полишив нас у спокої.

«Я теж люблю тебе, мамо, — подумки відповів Назар. — І знаю, що робити».

— Ти не забула, що твого виходу очікують уже завтра? — нагадав Левшиць дружині, повернувшись увечері додому, коли родина зібралася за столом повечеряти. Гість відмовився до них приєднатися, пояснивши, що не голодний. — Роботи накопичилося море. Дещо я постарався підігнати за тебе, але… сама розумієш.

— Розумію, — кивнула Валерія, накладаючи салат на тарілку Назара. — Завтра займуся. Але з’явлюся, швидше за все, по обіді. Потрібно владнати деякі справи, — Назар відчув на собі її швидкий погляд, хоча, можливо, йому це лише здалося.