Розділ 4

— Не виключаю, що так воно й буде, пане Яне, — заспокоїв його Голота. — Але кавалерійським наскоком ви собі лише нашкодите. Не поспішаймо. По-перше, треба звернутися з листом до самого Яблоновського. Коли ж він приїде, а він приїде, не сумнівайтеся, бо нікому не потрібна війна з вами та вашими родичами, — запопадливо проказав Голота, і Лукомський відразу набундючився. — Коли ж він приїде, ми будемо знати про вбивства в Болотківцях усе. І про роль у них війта. Яблоновському нічого не залишиться, лише як стяти голову війту самому. Тобто ми помстимося Краваржу руками його ж господаря, пане Яне.

— Звучить оригінально, але якось малоймовірно. Давайте трохи детальніше, якщо ваша ласка. Бажаєте трохи угрину?

— Не люблю мадярського, трохи бургундського, якщо ваша ласка.

— Хм, де це ви навчилися розбиратися у вині, пане Голото?

— У Бургундії, вашамосць.

Несподівано двері розчинилися, до зали зайшов слуга й щось прошепотів пану на вухо. Лукомський сидів, слухав, його брови піднімалися, губи кривилися, а очі наливалися кров’ю.

— Сучі діти!!! Вони так усіх шляхтичів в окрузі повбивають! А потім — і мене! — нарешті прорвало Лукомського.

— Що сталося? — стурбовано запитав Голота.

— У триклятих Болотківцях ці лайдаки знайшли ще одного упиря. І кого — Фальчинського!!! Він, звичайно, не відрізнявся добрим характером і полюбляв судитися з ким тільки можна, але ж хто не любить? І з ким я тепер полюватиму, псякрев? — Лукомський зіскочив і нервово заходив кімнатою.

— Так що, і цього Фальчинського спалили?

— Ні, старий помер сам, коли побачив купу цих свиней зі смолоскипами, які увірвалися до нього в дім з криками: «Упир! Упир!». Схопився за серце й сконав. Курвська курва!

— Думаю, пане Яне, мені терміново треба навідатися в Болотківці.

— Я сам туди поїду! — закричав Лукомський.

— Пане Яне, ми з вами вже говорили, прямий конфлікт вам зараз не потрібний.

— І що ж мені робити?

— Поки що нічого. Знаєте, у Болоньї дуже люблять говорити: завжди витягуй змію з нори чужими руками. Думаю, змію витягатиму вам я.

— А на Волині кажуть: з нори змій руками взагалі не треба витягувати, краще розкопати сховок і порубати гадів на шматки. Але, ви знаєте, Голото, добре, — несподівано заспокоївся Лукомський. — Мені справді не час починати сварку з Яблоновськими. Довірюся вам. Хоча я досі не можу зрозуміти, чому ви впрягаєтесь у це ярмо?

— Вони забрали мою карабелу, пане Яне, — посміхнувся Голота. — А що я за козак Голота без шаблі?