Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

– При бажанні, як бачите, можна й людину на щура виховати. Подивіться на вікна – хіба там не справжні щури?

У вікнах стирчали люди й слухали щурячі заклики. Хтось зі школярів показав на нас рукою.

– Це божевільні, – пояснив щур. – Вони для нас нешкідливі. Хай ідуть з миром.

У цей час з одного вікна висунулася чиясь голова в папільйотках.

– Це не божевільні! Це вороги замасковані! – заверещало бабисько. – Я помітила, як вони перемовлялися!

– І я! І я помітив! – пролунало з іншого вікна.

– Бий їх! – галайкнув ще хтось.

– Це ті двоє попереду! – крикнула жінка і пошпурила в нас вазоном.

– Команда! Шикуйсь! – пролунав голос щура.

– О, це вже серйозно, – сказав Кость. – Досить вдавати божевільних, ховаймося в браму.

– Тільки не в браму! – підбігла Віоля. – Там нас оточать і не випустять.

У нас полетіло каміння. З вікон кидали вазони, баняки, все, що під руку попало.

– Уперед! В атаку! – волав щур.

– Чого ж ви? – штурхнула мене дівчина. – Виймайте пістолет!

З несподіванки я й забув про нього.

– Ай! – зойкнув Кость, діставши каменем в плече.

Я вистрілив у щура, але попав у мегафон.

– Мусимо пробиватися лише вперед, – сказала Віоля.

– Але ж вони шпурляють камінням! – відповів я.

– То стрельніть у них! – крикнув Кость.