– Нічого, зараз я їм влаштую веселі танці, – сказав я.
– Не робіть цього. Там, у палатах, нещасні люди… Вони не врятуються з вогню.
– У нас лишилося не так багато часу. Мусимо якось видобутися звідси, – сказала Віоля.
Полковник потер рукою підборіддя:
– Маємо тільки один вихід… Марко і Віоля зодягнуть білі халати, виведуть божевільних, і всі разом вийдуть з будинку чорним ходом. Будинок, звичайно, оточений, але з тамтого боку залізні двері, і ледве чи їх штурмують щури. Ті, що там чатуватимуть, вас не зачеплять, божевільні їх не цікавлять. Лікарі теж.
– Тату, я нікуди без тебе не піду!
– І справді, що це ви надумали? Будемо боронитися до останку, – заперечив я.
– Нічого не вийде. Ми тут у пастці. Те, що я пропоную, дасть можливість врятуватися нам усім, а до того ще знищити тисячі щурів. Я їм сам налаштую пастку. Зараз ми з капітаном розкладемо тут усі наші балони з пальним, усі гранати й пачки з тротилом, з’єднавши все це бікфордовим шнуром. Рівномірно по всіх коридорах. Самі сховаємось у підвалі. Коли щури ввірвуться в будинок, дочекаємося, аби їх набилося сюди якомога більше, а тоді – бабах! Будинок запалає, як стіг соломи. А нам у підвалі тільки шиби висадить.
– А потім?
– Потім ми висаджуємо вибухівкою ґрати на вікні в підвалі і доганяємо вас.
Віоля подивилась на мене з надією, чекаючи, що я знову знайду, що заперечити. Але тепер мені аргументів забракло.
– Пора, – сказав полковник. – Мусите квапитись, щоб встигнути вивести звідси божевільних. Хтозна, може, вони ще прийдуть до тями після тих заштриків. Ми не можемо кидати їх напризволяще, адже то все були ідейні люди.
Час від часу в нашу розмову вривалися автоматні черги. То капітан обстрілював щурів, що проникали в коридор.
З божевільними особливої мороки не було. Вони покірно дозволили себе вивести за руки в коридор і терпляче чекали, поки виведемо інших. Ми поводилися з ними якомога обережніше, щоб, не дай Боже, не викликати у комусь із них страху чи гніву. Та ці нещасні перебували в такому глибокому стані апатії, що я вже зажурився, як ми будемо з ними рухатися через ціле місто. Адже самі вони й кроку не наважувалися зробити.
– Візьметеся за руки, – порадив полковник. – Марко попереду, Віоля посередині. Так ланцюжком і виберетеся звідси.
У двох божевільних були забинтовані голови, це навіяло мені думку і собі обмотатися бинтами, аби хтось, хто бачив мене у бою, не розпізнав тепер. Ми вдягли білі халати, а Віоля зав’язалася білою хустиною. Тепер ми скидалися чи то на санітарів, чи то на божевільних.
Полковник вручив нам пістолети, пачки з патронами і ножі.
– Це на крайній випадок. Але надіюся, що до цього не дійте… Зустрінемося за містом, коло річки, де колись були городи. Там тепер повно занедбаних хат. Розташуєте там божевільних і чекатимете на нас.
Капітан тим часом ґав не ловив, а хутенько розставляв по коридорах усе, що могло вибухати й швидко запалюватися. У підвалі знайшов кілька великих бутлів спирту і щедро ними полив підлогу.
– Поспішайте, – квапив полковник, проводячи нас до чорного входу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місце для дракона» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ласкаво просимо в Щуроград“ на сторінці 23. Приємного читання.