Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

На восьмий день роботи я нарешті поставив останню крапку. А тут і дружина зробила мені найкращий подарунок, який лише могла, – привезла невеличкий сейф, якого ми з водієм ледве закатуляли до хати. Тепер касети й папери були у безпеці.

Ще цілий тиждень жили ми у щурячій облозі, після чого число гризунів почало поступово маліти. Хоча зовсім вони не зникли. Хтось завше продовжував за мною стежити.

Я дістав собі металевого «дипломата», поклав туди рукописа й заніс у редакцію. Разом з одним сіамським котом.

– Раджу, поки будете читати цю повість, тримати коло себе кота, – сказав я редакторові.

Він подивився на мене зі співчуттям і спитав:

– Ти, здається, трохи стомився? Відпочинь де-небудь.

– Атож. Тільки після того, як ви оце прочитаєте. І прошу весь час «дипломат» тримати на замку.

Редактор зітхнув і подав мені руку:

– Приходь завтра. Якби не цей кіт, я б запросив тебе через місяць. Але опікуватися цілий місяць твоїм котом мені зовсім не хочеться. Колись у дитинстві такий сіамець ледь не відгриз мені пальця. – Вже коло дверей додав: – Хитрість із котом тобі вдалася. Але благаю, не ділися досвідом з іншими літераторами. А то хтось із них обов’язково підкине мені пантеру.

1989