Розділ «Епілог»

Російський уряд після перемоги під Полтавою всюди розшукував скарби «низложеного» гетьмана – у тім числі й у Києво-Печерській лаврі. Грошей – золотих і срібних – тоді не знайшли, а ось маєтки гетьмана були конфісковані і забрані до казни, де їх благополучно розтягли генерали.

Гетьманські скарби москалі шукали чи не азартно, вірячи, що їх було в Мазепи неміряно. Обіцяли тим, хто покаже бодай слід захованого багатства гетьмана, половину від знайденої суми чи вартості майна. Ось тоді й почали виникати легенди про скарби Мазепи, поховані ним під час втечі з України. Перед цим він буцімто радив старшинам: «Хай би кожний заривав у землю все, що є дорогого, тому що цар… захоче що-небудь недобре над гетьманом влаштувати і над всім народом нашим…»

І це стало поштовхом до створення байок про заховані скарби гетьмана. Основним місцем їхнього знаходження і сьогодні вважається Батурин. Востаннє Мазепа побував у своїй столиці в ніч на 23 жовтня 1708 року. А вже через кілька днів до Батурина підійшов з військами Меншиков і віддав розпорядження своїм катам: «Истребить в замке всех без различия, не исключая и младенцев, но оставлять в живых начальников для предания их казни».

І так було вчинено доблесними російськими військами – Батурин був перетворений в руїни та попіл, все живе («не исключая и младенцев») знищене, і місто на довгі роки перетворилося на пустку. Ніяких скарбів росіяни, хоч і шукали завзято перед тим, як віддати вогню місто, не знайшли.

Правда, в 1716 році якийсь п’яничка на прізвище Михайловський обмовився, що знає, де зариті в Батурині скарби. Його відразу ж взяли на цугундер і навіть возили на допити до Петербурга.

Там під тортурами п’яничка зізнався: якийсь челядник колишнього гетьмана Мазепи повідав йому, Михайловському, що в західній стіні гетьманського палацу Мазепа замурував частину своїх багатств. Петро I, ознайомишсь з цими показаннями, велів негайно відправити до руїн Батурина військову команду для пошуків схованого.

Чотири дні солдати шукали гетьманську «заначку» в руїнах палацу, але так нічого й не знайшли. Та й що вони могли знайти, як у Батурині «все превратилось в безобразную кучу угля и щебня, воздух был испорчен испарениями от гниющих и полуобгорелых человеческих и скотских трупов, так что от смрада дышать было невозможно».

Шукали заховані, вже явно міфічні скарби і в Гончарівцях. Гетьман в останні роки постійно її зміцнював – адже там була його заміська резиденція. Як доносив Кочубей, Мазепа у 1708 році велів гончарівську резиденцію «обнести валом для якоись неведомой причины».

Замок Мазепи знаходився неподалік Батурина, край дороги на Конотоп, на обривистому березі Сейму – шукали й там. Марно. Але шукають і нині. Меншиков і Гончарівку спалив, знищив її дотла разом із замком Мазепи.

Ще один замок у гетьмана був на хуторі Поросючка під Бахмачем. Саме в заміському палаці в Поросючці в листопаді 1708 року всі старшини, полковники, сотники і знатні військові товариші принесли присягу на вірність Мазепі і підтвердили готовність «сподіватися на протекцію шведського короля».

А ще ж – увага, скарбошукачі! – залишки мазепинського замку знаходять неподалік від сучасної залізничної станції Бахмач у так званому Поросюцькому лісі. Там на штучному острові, утвореному широкими копаними ровами, що з’єднуються з річкою Бахмач, гетьман теж, залишаючи Україну, міг зарити свої скарби. Але там уже рилися-копалися – марно. Шукачі запевняють: скарби Мазепи покояться де-небудь на дні. Так, так, Дніпра. Чи в безіменних урочищах або… Та хіба мало в Україні потаємних місць?

А буває, скарби гетьман ховав, як кажуть, на видному місці. Хоча б у Чернігові, в будинку військової канцелярії – будинок зберігся й сьогодні. Так, так, той, що нині зветься «Мазепин дім». Там тайно у підвалі і зарив Мазепа багато бочок золота та різних коштовностей. Про це він якось повідав Мотрі Кочубеївні, аби вона доглядала ті скарби, а як «все минеться і вони знову будуть разом, тоді скарби – бочки з золотом – самі вийдуть на світ білий…»

Досі чомусь не вийшли. Може, тому, що проклята матір’ю Мотря Кочубеївна, як гласить легенда, блукає ночами білою примарою в Мазепиному будинку – жоден із скарбошукачів, навіть найзатятіший, не зважується туди вночі поткнутися. А вдень скарбів не знайдеш, вдень скарби «не даються в руки»…

Але скарбошукачі не ликом шиті. Скарбошукачі на все згодні і тому не втрачають надії. І на все вони здатні. Як ото один з героїв Степана Руданського:

А аби я був царем —

Знав би що робити:

Я би тілько захопив

Царську скарбівницю

Та ще б таки того дня

Драпнув за границю!