Розділ «Частина друга»

Письмечко друге

Моє серденько!

Зажурилемся, почувши од дівки таке слово, же В. М. за зле на мене маєш, иже В. М. при собі не задержалем, але одослал додому. Уваж сама, що б з того виросло.

Перша, що б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку у ночі ґвалтом і держить у себе місто підложниці.

Друга причина, же державши В. М. у себе, я бим не могл жадною мірою витримати, да і В. М. также: мусілибисьмо із собою жити так, як малженство кажеть, а потом прийшло би неблагословеніє од Церкви і клятва, жеби нам з собою не жити. Гді ж би я на тот час поділ. І мні б же чрез теє В. М. жаль, щоб есь на потом на мене не плакала.

Письмечко третє

Моє сердечне коханнє!

Прошу і велце прошу, – рачь зо мною обачитися для усной розмови. Коли любиш, не забувай же: коли не любиш, не споминай же! Спомни свої слова, же любить обіцяла, на що мині і рученьку біленькую дала.

І повторе, і простократне прошу, назначи хочь на одну мінуту, коли маємо з собою видітися, для общого добра нашого, на котороє сама ж преже сего соізволила єсь била; а неім теє будеть, пришли намисто з шиї своєй, прошу.

Письмечко четверте

Моє сердечко!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями. Посилаю тепер до В. М. Мелашку, щоб о всім розмовилася з В. М. Не стережися єї ні в чем, бо єсть вірная В. М. і мині во всім. Прошу і велце, за нужки В. М., моє серденько, облапивши, прошу, не відкладай своєї обітниці!

Письмечко п’яте

Моє серце коханоє!

Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю, ще нікого на світі не любив так. Моє б тобі щастя й радість. Нехай би їхала, да жила у мене; тілько ж я уважив, який конець з того може бути, при такій злості й заїдливості твоїх родичів. Прошу, моя любенька, не одмінися ні в чім, яко ж не поєднократ слово своє і рученьку давала, а я взаємно, поки жив буду, тебе не забуду».

Письмечко шосте

Моє серденько!

Не маючи відомости о повоженню В. М., чи вже перестали В. М. мучити і катовати, – тепер теди одїжаючи на тиждень на певніе місця, посилаю В. М. одїзного через Карла, котрое прошу завдяче прийняти, а мене в неодмінной любві своєй ховати!

Письмечко сьоме

Моє серденько!

Тяжко болію на тоє, що сам не могу з В. М. обширне поговорити, що за отраду В. М. в теперешнем фрасунку учинити. Чого В. М. від мні потребуєш, скажи все сій дівці. В остатоку, коли они проклятії твої, тебе цураються – іди в монастир, а я знатиму, що на той час з В. М. чинити. Чого потреба і повторе пишу, ознайоми мині В. М.!

Письмечко восьме

Моя сердечне коханая!

Тяжко зафрасовалемся, почувши, же тая катувка не перестаєть В. М. мучити, яко і вчора тоє учинила. Я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити. То моя біда, що з В. М. слушного не маю часу о всім переговорити. Болш од жалю не можу писати: тільки тоє, якож колвек станеться, я, поки жив буду, тебе сердечне любити і зичити всего добра не перестану, на злость моїм і твоїм ворогам.

Письмечко дев’яте

Моя сердечне коханая!

Вижу, же В. М. во всем одмінилася своєю любовію преженію ку мні. Як собі знаєш: воля твоя, чини, що хочеш! Будеш на потом того жаловати. Припомни тілько слова свої, под клятвою мні даніє, на тот час, коли виходила єсь з покою мурованого о мене, коли далем тобі перстень діяментовій, над которій найліпшого, найдорогшого у себе не маю: «же хочь сяк, хочь так будеть, а любов межи нами не одміниться».

Письмечко десяте

Моє серденько!