Розділ «Частина друга»

Надбанням літератури і – ширше – духовності, культури, того, що робить людей людьми на планеті Земля – стали неймовірні за своїми почуттями листи Антона Чехова до коханої Ліки Мізинової, що їх історики називають «сценічним романом у віршах» (написані протягом 20 років – 1884–1904).

Драматург Л. Малюгін за цими листами написав знамениту п’єсу про Чехова та Ліку Мізинову «Несмешливое счастье мое». Яка любов, що й сьогодні нікого не залишає байдужим – і ніколи, і нікого не залишить!

А скільки любовних листів, що збагатили і літературу, і світ людей, написали до своїх коханих Павло Тичина, Юрій Яновський, Олесь Гончар, Джордж Байрон, Вольфґанґ Ґете, Стендаль, Проспер Меріме, Оноре де Бальзак, Жорж Санд, Гі де Мопассан, Олександр Пушкін, Федір Тютчев, Олександр Блок… І ще багато-багато письменників світу, поетів і прозаїків (а втім, всі вони, навіть прозаїки, були поетами в душі й любові)!

До цієї плеяди належить і Мазепа – не забуваймо, перш за все він був поетом, а вже потім державним діячем. І його листи до Мотрононьки Кочубеївни теж належать людству, бо вони теж його збагатили. Тож повторимо слідом за поетесою Тетяною Майданович:

Не перші ми і не останні —

Хоч віють бурі навісні,

Серця скоряються коханню,

Як сад скоряється весні.

Епіграфом до листів Мазепи можна поставити рядки їхнього автора з його одинадцятого любовного послання:

«Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають».

Або рядки Адама Міцкевича, що ними він звертався до своєї коханої:

Як було радів я, як тебе зустріну!

Як тебе кохав я, миле чорнобрів’я!

Буду тобі й зараз вічним до загину:

Частку мого серця при тобі лишив я.

(Переклад П. Тичини)

Листи адресатці передавала дівка Мелашка та іноді служка Дем’ян. Одначе збереглася легенда про старовинний дуб на алеї, що поєднувала маєтки Мазепи й Кочубея, він зберігся й по сьогодні – дуби довго живуть, іноді сотні й сотні років. Алея та називається «алеєю кохання», а в дуплі дуба закохані й ховали своє листування. Принаймні через те дупло тримали зв’язок… Разом з листами гетьман передавав коханій і дарунки – часто книжечку, перстеньок. Про це так яскраво передано в опері «Мазепа» П. І. Чайковського.

Крім того, в огорожі обійстя Кочубеїв була дірка, через яку Мазепині порученці проникали в маєток генерального судді, а далі, ховаючись, тінями-кажанами, в будинок. І вже потім до покоїв Мотрі…

Історики й письменники подають листи, як поеми кохання, пісні любовних захоплень, що так і є, вони емоційно-вражаючі і наче написані сьогодні, хоч їм вже понад триста років.

Четверте століття почалося звідтоді, як Мазепа написав ті листи, і в них нуртує незборима сила кохання, киплять пристрасті почуття їхні святі.