Розділ «Частина друга»

Збереглися ці маленькі шедеври лірики, тільки дякуючи тому, що їх знайшов у дочки батько, забрав і згодом не зовсім порядно вчинив, доклав листування – інтимне, дочки – до свого доносу на гетьмана Мазепу. Ось який він, гетьман, мовляв, крім того, що затіває відрив України від Москви, ще й спокушає старий гріховодник і чародій його невинну дочку… Коли генеральний суддя буде арештований, листи Мазепи до Мотрі Кочубеївни поверне адресату російський канцлер Головній – як особисте листування, що немає ніякого відношення до політичних доносів Кочубея. Ще й запевнить гетьмана, що з листів не знімали копій.

Але насправді царські чиновники зняли копії з листів Мазепи і поклали – так, на всякий нагальний випадок – в архів. Там їх на початку XІX століття і знайшов історик Д. Бантиш-Каменський.

Оригінали дванадцяти листів Мазепи до Мотрі, що їх викрав у дочки Кочубей і передав цареві, і сьогодні зберігаються у московських архівах часів Петра Першого.

Як і інші повідомлення добровільних донощиків – Україна завжди була на них щедра, – про любовні пригоди українського гетьмана, але ніяких даних про Мотрю там немає. Як і листів її, що їх дівчина передавала у відповідь на листи коханого. Вони були, Мотря їх писала (про те, що вони були, свідчать листи Мазепи). Але… Не інакше, як їх знищив Кочубей – який жаль, яка неймовірна втрата!

Сьогодні листи Мазепи не просто друкують і передруковують, їх вивчають історики та інші спеціалісти. За даними Інтернету, 2002 року в Італії відбувся міжнародний семінар, присвячений життю й політичній діяльності великого українського гетьмана (якого й сьогодні в Україні ще ні-ні та й називають зрадником). На семінарі виступив професор Єрусалимського університету Вольф Москович, який багато років вивчав і вивчає ті листи Мазепи та його життя і діяльність.

Ось що він відповів (за даними Інтернет-видання):

– Вперше ці листи були опубліковані у XІX столітті. Я давно займаюсь дослідженням життя Мазепи, хочу показати його в іншому світлі, не тираном, як стверджують російські історики, а мудрим політиком. І розповісти правду про його романи. Так, він мав усе, що хотів, але не був диктатором і підступним спокусником. Самі ж листи мають певну динаміку: перші п’ять – Мазепа любить і вірить в любов Мотрі, із шостого – він хоче знову повернути дівчину до батуринського палацу й останні – муки, що не може запропонувати своїй «голубці» заміжжя. Вони цікаві українською стилістикою того часу. На прикладі листів, що збереглися, видно і стиль, і те, як розвивалися події…

Їx рівно дванадцять, уцілілих на сьогодні

Перегляньте, перегляньте архівник… ви людина вчена, поворушіть трохи це прадідівське писаннячко, колись якась користь з цього буде.

О. Донченко

Моя ти любо! усміхнись,

І вольную святую душу

І руку вольною, мій друже,

Подай мені.

З поетичного послання Тараса Шевченка до коханої. Лікери

Сьогодні ми вживаємо для епістолярного жанру [12] термін «листи» (хоча й «письмо» в значенні «лист» має право на життя), а він ласкаво так називав їх письмечками. Бо ж листи його (письма) коротенькі, справді кожне – письмечко, писаннячко.

І кожне його письмечко до неї, до єдиної у світі білому Мотрононьки Кочубеївни, яку він «сердечне шалене любив» і яка його «ізсушила і своїм личком і своїми обітницями»; так ось, кожне його письмечко справді щасливе, адже «в рученьках її білих» воно було. Тому й щасливіше, «нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають…»

Тож і ми будемо їх так називати: письмечко.

Моє серденько. Мій квіте рожаной!

Сердечне на тоє болію, що надалеко од мене ідеш, а я не могу очиць Твоїх і личка біленького видіти: через сеє письмечко кланяюся і всі члонки цілую любезно.