Розділ «Сказання третє. …Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода»

Шанується в православній і католицькій церквах.

День пам’яті – 24 липня (григоріанський календар).

У святому хрещенні вона – Олена.

Перед смертю княгиня ще і ще сина-язичника просила й благала не здійснювати над її могилою язичницьких звичаїв. Святослав не перечив ховати матір за новою вірою.

«За християнським обрядом – то й за християнським», – зітхнув, незадоволений, що мати зреклася старої віри, віри їхніх пращурів.

Пізніше, у 1007 році, її онук, який теж прийме християнство, себто князь Володимир, останки легендарної Ольги перенесе у засновану ним церкву Святої Богородиці (пізніше відома як Десятинна).

Як писатиме чернець Яків: «Тіло блаженної княгині збереглося від тліну». Її «светящееся, яко солнце» тіло можна було бачити крізь віконце в кам’яному гробі, яке відкривалося для кожного істинно віруючого християнина, і «багато хто знаходив там зцілення. Всі ж інші бачили тільки гріб».

Року 1547 Ольга була зарахована до лику рівноапостольної. Такої честі удостоїлись тільки п’ятеро святих жінок у християнській історії: Марія Магдалина, першомучениця Фекла, мучениця Агафія, цариця Грузії рівноапостольна Ніна.

Пам’ять про святу Ольгу жива й дотепер. У Пскові є Ольжина набережна, Ольжин міст, Ольжина каплиця.

З часів Ольги й до 1944 року на річці Нарві існував погост і село Ольжин Хрест.

У Києві, Пскові і в місті Коростень поставлені їй пам’ятники.

На честь княгині Ольги названо затоку Ольги в Японському морі та селище міського типу Ольга Приморського краю, у Києві є Ольжинська вулиця.

У Вітебську в центрі міста при Свято-Духовому жіночому монастирі споруджена Свято-Ольжина церква.

Знак відзнаки Святої рівноапостольної княгині Ольги був заснований імператором Миколою II у 1915 році. Руська православна церква заснувала орден Святої рівноапостольної княгині Ольги.

Державна нагорода України з 1997 року – «Орден княгині Ольги».

Ольга-християнка уславилася «добрими справами: допомогою бідним та милостинею. Вона також знищувала язичницькі капища та будувала християнські церкви». Так, у «Пам’яті похвалі» Якова Мніха читаємо: «І потом требища бесовская сокруша і нача жити о Христе Ісусе, возлюбивши Бога».

З ім’ям Ольги пов’язують будівництво першого Софійського собору в Києві, церкви Святого Миколая на Аскольдовій могилі та Троїцької церкви у Пскові, рідному місті княгині. В одному з «Апостолів» XIV ст. записано: «В тотъ же день (11 травня) свящєніє святия Софья Киев в лето 6460 (952 рік)». Цей храм, збудований і освячений під час правління Ольги, був зруйнований у 970–971 рр. її сином Святославом.

Відомості про будівництво Троїцької церкви у Пскові містяться в одному з «Житіїв Ольги». Підтримувала Ольга й будівництво невеличких приватних капличок, молелень та маленьких церков.

Ольга померла 11 липня 969 р. на 77-му році життя. Відомо, що вона заповіла «не творити над нею тризни». Де саме її поховали – невідомо, можливо, це була одна з християнських церков, збудованих нею у Києві.

В «Повісті врем’яних літ» розповідається про поховальний обряд над її тілом, здійснений християнським «пресвітером», тобто священиком. Там ще під 1007 р. згадується, що князь Володимир переніс останки княгині до Десятинної церкви, де її й було поховано у кам’яному саркофазі» (100 видатних українців. Київ, 2006).