Розділ «Сказання третє. …Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода»

Візантія…

Візантійська імперія – держава, що виникла в IV ст. під час розпаду Римської імперії в її східній частині, що існувала до середини XV ст. Назву дістала від давньогрецького поліса на узбережжі Босфору – Візантія, яку імператор Костянтин II 330 року перетворив на столицю держави – Константинополь. До складу Візантії в період її найвищого розквіту входили значна частина Балканського півострова, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка, частина Месопотамії, Західна Вірменія і Грузія, Херсонес Таврійський, острови Кіпр і Крит. Державною мовою у Візантії в IV–VI ст. була латинська, потім – грецька.

Була однією з наймогутніших держав Середземномор’я[18].

В IX–XI ст. значну роль у зовнішній політиці Візантії відігравали взаємовідносини з Київською Руссю. За правління Володимира Святославича з Візантією було укладено союз із метою допомогти візантійському імператору Василію II придушити феодальний заколот всередині Візантії. Василій II змушений був погодитись на шлюб своєї сестри Анни з київським князем Володимиром. Цей акт, а також хрещення Русі, посилили її політичні і культурні зв’язки з Візантією…

«А тепер розкажемо про головне діяння Володимира Святославича, – почав один з істориків свою розповідь про київського князя, – те діяння, яке прославило його навіки – про те, як привів він до християнської віри свою Русь».

Це справді прославило його на віки, і він, до того просто великий Київський князь, став Святим Хрестителем Русі, в образі якого й здіймається на постаменті на Володимирській гірці в Києві з хрестом у руці.

Про цю епохальну подію з життя й княжіння Володимира Святославича вже написано багато розвідок, статей, досліджень та книг – від давнини і по наші дні. Історичні джерела, що збереглися, тлумачать цю подію часом по-різному, чимало в них неясностей і такого, що взаємно не стикується між собою, деякі факти суперечать один одному, але…

Все ж таки головний подвиг князь Володимир звершив – похрестив Русь.

За літописами, це почалося з того, що якось до Володимира прийшли «болгари магометанської віри» (себто волзькі булгари[19]). А приходили, щоби переконати Володимира «поклонитися Магомету». І виклали перед ним основні постулати своєї віри. Особливо Володимиру сподобалось, що Магомет дозволяє своїм послідовникам і сповідальникам його віри мати аж…

Аж – повірити трудно! – по сімдесят жінок!

І він би, може, й пристав до магометанства, але нас, слов’ян, од того магометанства врятувало те, що в новій вірі Володимиру дещо… гм-гм… не сподобалось. Наприклад: обрізання. А ще – не вживати свинини, тоді як на Русі – це першоречове м’ясо. Але й не це головне. Головне було, що Магомет забороняв винопитіє. Це вже нікуди не годилося. І Володимир так і заявив булгарам магометанської віри, додавши при цьому слова, що стали знаменитими на віки та й віки: «Русі є веселіє пити, не можемо без цього бути».

Потім до нашого князя прийшли посли від Папи Римського. А ці що хотіли? Запровадити на Русі католицизм? Той, який вони в майбутньому запровадять у всій Європі. Але… Але Володимир сказав лише: «Ідіть, звідки прийшли. Адже і батьки наші не прийняли цього».

Очевидно, гадають дослідники, предки русичів вже відмовлялися прийняти католицтво. Рим уже, мабуть, сватав русичів у свою віру, тільки нічого з того не вийшло.

І хозарів, які сповідували іудейську релігію, не став слухати Володимир. Після того, як вони поскаржились руському князеві: «Розгнівався бог на отців наших і розсіяв нас по різних країнах за гріхи наші, а землю нашу віддав християнам». Малася на увазі давня історія євреїв.

Князь у відповідь розсердився і запитав хазар коротко:

«І нам ви того ж хочете?»

І ці зі своєю вірою одійшли.

Але історія з вибором релігії на цьому не скінчилася, адже з різних країн до Києва прибували місіонери, переконували русичів прийняти саме їхню монотеїстичну віру, себто віру в одного бога, – і теж дарма.

І от нарешті з’явилися грецькі проповідники. Володимир слухав і раз по раз щось уточнював своїми запитаннями, греки розповідали різні ветхозавітні історії про віщування пророків, про життя Христа за Новим Заповітом, і нарешті розповіли про Судний день, коли Бог зійде з небес, і кожному буде дано по його заслугах. А потім щось проповідники розказали Володимиру таке… Про праведників, які «в веселії ідуть до раю», і «грішників, які йдуть на мученіє до пекла». Володимир, зітхнувши, сказав: «Хороше тим, хто праворуч (це ті, які йдуть до раю), горе ж тим, які зліва».

І проповідники наче чекали цього: