Розділ «Сказання третє. …Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода»

«Якщо хочеш із праведниками праворуч стати, то хрестись!»

Розповідь грецьких проповідників таки сподобалась Володимиру, але все ж якийсь черв’ячок сумнівів ще ворушився, і князь послав мудрих людей дізнатися про те, як у їхніх землях ведеться служба?

Не сподобалось їм ні в мечетях, ні в «німецьких» храмах, але посланці, які повернулися з Греції, з константинопольської Софії, були в захопленні. Розповідали, що, зайшовши до храму, не могли збагнути: «на небі чи на землі вони», адже «нема на землі такого видовиська і краси такої…»

Кажуть, що це пізніші легенди літописця-християнина. Можливо. Але чому Володимир відмовився від своєї язичницької віри, яку не так давно зміцнював і навіть насаджував на Русі? Чому він став шукати релігію з єдиним богом?

Передовсім тому, що…

9

Християнство зміцнило державу Володимира, освятило владу князя і його «від Бога авторитет», внесло нову мораль і культуру, посприяло зміцненню політичних, економічних та культурних зв’язків з європейськими державами. З новою вірою прийшла й нова культура: почала розвиватися освіта, з’явилися нові книги, школи, нове мистецтво й література.

Християнство виявилось більш досконалим за язичництво з його ідолами-богами, виструганими з дерева. Почався вищий етап духовного розвитку русичів. До всього ж, у Києві християнство ще за правління Володимирової бабці Ольги пустило глибоке коріння. Тож у Києві стояли грецькі церкви, були грецькі общини, хоч і невеликі. Та й княгиня Ольга була християнкою і навертала онука до нової віри. А найголовніше – прийняття християнства мало зміцнити давні зв’язки Русі з Візантією, де християнство панувало вже шість століть, та й із Болгарією, де теж уже більше століття панувала віра Христова. Себто помирити держави назавжди, що й станеться. І на Русі почнеться нова ера, коли Русь нарешті стала тим, ким і мала бути – європейською державою.

«Бояри порадились, – зазначає Нестор, – і сказали: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, а була вона наймудріша із всіх людей».

Перша жінка-княгиня нашої предківщини сприяла поширенню на Русі християнства тому, що воно прийшло до неї з глибин її душі. Як Ольга досягла тих років, коли вже смертному час було думати про вічне, коли попереду замаячив кінець земного існування, що з’являється перед кожним, тільки в різний час, і треба збиратися в далеку дорогу до потойбіччя; коли виникає відчуття суєтності земного буття, навіть якщо воно й величне, ось тоді душа забагне істинної віри, що стане опорою та утіхою в сумних роздумах про швидкоплинність земного життя. Ось тоді й приходить людина до Бога, до вічності…

«Аз грішна, але хочу спізнати праведне життя, візьми мене, Отче небесний, у царство своє вічне…»

Ще коли Ольга була язичницею, у Києві вже знане було ім’я Господа Всевишнього, славили його у Києві, серед вірян-русичів. І княгиня захотіла стати християнкою.

До того Ольга довгі роки правила руськими землями «не як жінка, а як сильний і розумний муж, твердо тримаючи в руках владу і мужньо захищаючись від ворогів». Але вона хотіла більшого – і для себе, і для Русі. Вона вже доживала свого віку, а в Русі ще була юність, і вона мала подбати про її велике майбутнє.

Як свідчить «Повість врем’яних літ», Ольга року 955-го вирушила з дипломатичною місією до Константинополя. Дорога була неблизька, надто трудна, але варта того, аби її подолати і прийти до Бога. Ольга спорядила чималий флот, посольство її було пишним, численністю близько двохсот люду (а з обслугою – більше тисячі).

Про цей історичний візит до нас дійшли лише багаті фольклорні свідчення та хроніки, зокрема оригінальні записи самого імператора Костянтина VII Багрянородного, який був істориком і письменником. У своєму творі «Про церемонії візантійського двору» він описав офіційний прийом Ольги (Ельги – архонтеси, себто правительки Русі) в імператорському палаці.

Прийом на найвищому рівні відбувся 9 вересня. Коли Ольгу та її супутників завели до парадної Золотої зали, то буцімто (така легенда чи билиця) трон, на якому сидів пишно вбраний імператор, раптом піднісся мало не до стелі (дивно, як імператор з нього не впав!), раптом заревли й били хвостами мідні (з мудрим механізмом усередині) леви, на всі голоси співали штучні птахи…

Але на ті чудеса Ольга дивилась спокійно і з гідністю, наче вона їх уже бачила-перебачила.

Руську княгиню удостоїла прийомом і сама імператриця, влаштувавши на її честь парадний вихід двірцевих дам. На довершення до всього, імператорське подружжя вшанувало Ольгу ще й прийомом в домашній обстановці, що було високим привілеєм, якого доти удостоювались лише глави християнських держав.

Через місяць (Ольга тим часом знайомилась з дивами візантійської столиці) імператор дав руській княгині ще одну парадну аудієнцію. Потім був урочистий обід, на якому вона сиділа за одним столом з імператорською родиною.

Було укладено візантійсько-руський договір.