Розділ «Сказання перше. Сватались до Рогнеди два брати, два князі, два Святославичі»

Жодній іншій жінці не присвятили дослідники стільки сторінок, як полоцькій княгині Рогнеді. Історики сходяться в одному: знатне походження, могутнє становище і багатство батька, яскрава зовнішність, незнищенна життєрадісність і пристрасть чарівної Рогнеди – все, здавалось, обіцяло їй любов, обожнювання і щастя. Але ці надії рухнули водномить, коли Рогнеда опинилася в потоці бурхливих подій та суперництва двох рідних братів – Ярополка і Володимира Святославичів.

У ті часи батько Рогнеди був одним із найвпливовіших князів Древньої Русі, і, здавалося, ні йому, ні сімейству його, що загине разом з ним, ні чарівній доньці його ніщо не могло загрожувати нещастям та загибеллю. Але благополуччя Рогволода тоді було примарним, смертельна небезпека нависла над ним, над його сімейством та князівством, а коли старий князь це збагне – вже буде пізно.

Як уже мовилося, Полоцьке князівство знаходилося посередині шляху із варяг у греки, між Новгородським князівством з півночі і Київським з півдня, і ті князівства, зчепившись між собою, і прикінчать Полоцьке. Власне, пришвидшить загибель Полоцька і батька-матері та братів своїх, а себе прирече на ганьбу саме Рогнеда. Коли виклично-гордо відмовить у жениханні Володимиру, ще й назве його зневажливо «сином рабині»… Таких образ Володимир не прощав нікому.

І до неслави й приниження самої Рогнеди залишалися лічені дні…

8

Сват – людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, сватає обрану особу, заодно – він же староста у весільному обряді.

Сватом у князя Володимира був його найближчий радник-воєвода і родич Добриня. Саме він прибув до Полоцька сватати за свого князя дочку князя Рогволода.

Добриня почав упевнено і коротко, як про щось уже наперед вирішене:

– Бути нам сватами, князю! У тебе, Рогволоде, княгиня, у мене – жених, князь. От вони й пара. Згоджуйся-но швидше, покіль я не передумав та не повернув голоблі до іншої дівки на виданні.

Засміявся, і сміх його був схожий на іржання коня.

Свати мають бути велемовними і за словами та приповідками до кишені не лазити, як ото сват у драмі Т. Шевченка «Назар Стодоля». Щоби умів цікаво оповідь мережити, слухаєш – заслухаєшся. А таким, як сват новгородського князя Володимира не був – слова він підбирав і одне до одного ліпив довго і трудно. Зрештою, він воєвода, старший над дружиною, то сказав по-простому, як рубав мечем:

– Твоя дочка моєму князеві люба. Віддавай за нього та й породичаємось. Що ж тут довго думати, не коня в тебе купую чи на іншого міняю. Я не звик довго теревенити. Оженим мого князя на твоїй княгині, і Новгородське та Полоцьке князівства породичаються і стануть за одне. Отоді ми усім хіба ж таке покажемо!

А Рогволод раптом наче іншої заспівав:

– Спізнився ти, Добриня! Дщер моя, княжна Рогнеда, Ярополкові дала свою згоду, чи то пак його старостів рушниками пов’язала.

– А м-мені, отже, – почав загрозливо підніматися з лави Добриня, – гарбуза? І князеві моєму?

– А що я вдію, як ти, Добриня, той… спізнився. Зі своїм княжичем. Мабуть, довго думали у своєму Новгороді? А хто довго думає, той завсігди позаду плентається… Рогніда, дщер моя, вродлива дівиця – кращої за неї у всьому князівстві не знайти, – вже засватана. За отого Ярополка, на якого ти збираєшся походом іти. Я людей від нього жду, щоби Рогнеду свою до нього в Київ відправити.

Рогволод ніби все знав про Володимира (він його вперто величав не князем, яким той уже був у Новгороді, а таким собі… княжичем), але хотів з отих двох – Володимир – Ярополк (обидва ж Святославичі) не прогадавши, вибрати найнадійнішого, з ким потім можна буде владарювати на шляху «Із варяг у греки».

Послані в Новгород вивідники з гострими очима і таким же слухом, здається, все розвідали, а повернувшись до Полоцька, в потаємній світлиці княжого терема доповідали Рогволоду:

– Коли отець його, князь Святослав, пішов у свій останній заморський похід на Болгарію – далась вона йому! – то призначив Володимира князем у Новгород, бо новгородці просили об тім. («Не пришлеш, – казали, – князя, то ми самі його собі знайдемо».)

А як воно все там виникло, як той Новгород з’явився, про те Нестор розповість у своїй «Повісті вре- м’яних літ»: