Розділ «XIV»

Я мав ще одне підтвердження того, що з «дідовим» псом не все було чисто. Пригадалося, як Мітяй, коли я розпитував про Мішку-шамана, зауважив, що за ним ходить чорний пес. Якийсь неприхований сарказм, насмішка чулися в його тоні. Можливо, тому, що ніхто й ніколи не бачив того пса? А може, тільки його «господар» казав комусь про нього у хвилини п’яної відвертості? Тому й підсміювалися з нього позаочі. Я почув і запам’ятав ці інтонації, не зрозумівши тоді, до чого вони.

І ще одна суттєва деталь — камінь. Якщо це все-таки був амулет, який я вкрав і привіз із собою? Пригадалася уся містика, що діялася навколо мене після того, як камінь опинився у моїй кишені, — чорні хмари над головою, що перетворювали день на ніч, блискавки, які наче намагалися вцілити в мене, поле з дивною довгою травою, завалене черепами. Чи має це якесь значення? Щодо каменю, одне я знав точно, — він загубився на другий рік під час переїзду з одного гуртожитку в інший. Знайти його при всьому бажанні було неможливо. Все ж інше, на мою думку, підлягало негайному уточненню.