Розділ «Частина З Доріан»

— Та на пікнік. Тебе запрошував Станіслав. Він це зробив для мене, я просто не мав сьогодні часу. Ходімо, буде багато людей, яких ти не знаєш. Все, як тобі зараз потрібно.

— Мені не потрібні люди. Ні зараз, ні взагалі.

— Неправда, — мовив він уперто.

— Не йду. Йому сказала, що не йду, і тобі повторюю! — загарчала я. — Облиште мене!!!

Кинула слухавку.

Наступного дня, ближче до полудня, коли я саме переривала порожній холодильник у пошуках чогось їстівного, знову озвався телефон.

— Я ж чекаю біля під’їзду. Ти ще довго? Годі там себе жаліти, спускайся, — скомандував Артур і сам поклав слухавку.

У мене було таке враження, наче я з’їхала з глузду. Підійшла до вікна і визирнула назовні.

Він справді чекав на мене. Увесь у чорному, обіпершись на мотоцикл.

Він їздить на мотоциклі!

Якусь мить я вагалась, а тоді пішла одягатись.

На противагу його вигляду, одягла усе біле — шорти, майку та кепку. Навіть губи підмалювала безбарвним блиском. Нечасто так одягалась, надаючи перевагу темним кольорам. Але сьогодні відчувала — так треба. Так хочеться.

Болить. Дійсно, болить. Але я голодна, а внизу мене чекає чоловік на байку, готовий відвезти мене туди, де, найпевніше, будуть вогнище, алкоголь і багато м’яса. Усе, що мені потрібно. А на людей я не зважатиму.

Я заборонила собі думати і просто вийшла з квартири.

— Ти схожа на сонячного зайчика, — мовив він усміхнувшись, коли я вийшла на вулицю.

— А ти — на придурка, — буркнула я. Артур засміявся. — Якщо полізеш до мене — покалічу, — попередила я, вмощуючись позаду нього і обвиваючи чоловіка руками. Цього разу я відчула просто тепло, що йшло від його мускулястого тіла, і ніяких іскор. Чи то вогонь лише розгорався, чи то згас у зародку.

Він косо на мене поглянув.

— Взаємно, зайченя.

У житті якось так очікується, що смуги йдуть по черзі, за пітьмою настає світло, за сплеском почуттів якийсь час має тривати спокій… і навпаки. Та в моєму житті все йшло вперемішку — навіть коли кохала, то боялась втратити, а коли втратила — покохала ще сильніше.

А коли не хотілось нікого бачити, з’явився Артур.