Розділ «Частина З Доріан»

Не дуже рада, я все ж відчинила, хоч думка проігнорувати нежданого гостя в голові промайнула.

— Привіт, Аню, — мовив Стас. Чи не вперше в житті я бачила, що йому ніяково. Раптом він — весь такий гарний, причесаний, заможненький, — видався мені просто хлопчаком. Невпевненим, юним. Я мимоволі пирхнула. Він аж підскочив.

— Якими шляхами?

— Я… дізнався, що ви з Тарасом… — Що в нього нова дівчина? Я теж нещодавно дізналась, — грубо урвала я хлопця.

— Ти… гарно виглядаєш. Я думав…

— Стасе, чесно скажу: я не плачу і самогубство скоювати не збираюся. Але і гостей зараз не дуже охоча приймати.

— Я розумію. Але все ж я прийшов, щоб запросити тебе на один… захід.

— Захід?

— Ну, пікнік. Завтра. Підемо разом?

— Боже, Стасе, ти що, збожеволів? Скільки часу пройшло, як ми з Тарасом… як він… я… ТА Я ДИВИТИСЯ НА ВАС УСІХ НЕ МОЖУ!!! — закричала на увесь під’їзд.

Я лише сподівалась, що він встиг відскочити перед тим, як двері мали вдарити його в ніс.

На щастя, Станіслав більше в двері не дзвонив і просто пішов собі. А я металась увесь день квартирою, як розлючена тигриця, не знаючи, що й думати.

Ввечері задзвонив стаціонарний телефон. Це було неймовірно дивно, адже я ніколи ним не користувалась і телефонувати до мене на цей номер могло дуже обмежене коло людей — батьки і брат. Зрештою я пригадала, що давно не заряджала мобілку, а значить, та лежить вимкнена… ну, десь лежить собі.

А телефонувала справді мама. Стурбовано запитала, чи все зі мною гаразд, потім трохи посварила за інший, вимкнений, телефон. Я не стала поки розповідати їй про Тараса — натомість чимшвидше перевела розмову в інше русло. Розпитала про брата, його успіхи в школі. У них усе було гаразд.

Від чогось спустошена, поклала слухавку — і раптом телефон озвався знову. Одразу ж. Мама забула про щось сказати?

— Мам…? — приклала я слухавку до вуха.

— Ти розбила моєму двоюрідному братові ніс своїми дверима, ти в курсі? — пролунав мені у вухо приємний низький голос. Я оторопіла, стиснувши слухавку пальцями так, що ті аж заніміли.

— Ти де взяв мій номер?.. — запитала тихо. Так, що сама на себе розізлилась.

— Ти запитуєш очевидні речі. В довіднику, звісно. Електронному, — в голосі Артура зазвучав смішок. — То ти йдеш завтра?

— Куди? — запитала я, нічого не розуміючи.