Розділ «Частина З Доріан»

Його слова вдарили мене в груди холодним вітром. Мара щезла. Я почала відступати до дверей балкона.

— Ти нічого не знаєш про нас… Дай мені спокій!

— Я знаю чоловіків, — спокійно мовив Артур, ледь схиливши голову на бік, наче вивчаючи мене.

Я розвернулась і пішла. Якомога спокійніше підійшла до Тараса, що саме сміявся з чийогось жарту, стоячи в колі з іншими чоловіками та жінками. Всі погляди звернулись на мене.

— Аню? З тобою все добре? Ти бліда, як простирадло! — сказав Тарас. Стурбовано і водночас наче… Видно було, що його, крім мене, цікавить і те, що відбувається довкола.

— Мені погано. Пішли, будь ласка.

І ми пішли. Я знала, що він не хотів. Але все ж пішов — без зайвих слів. Я намагалась переконати себе, що все гаразд.

Та навіть Тарасові обійми та тепло не рятували мене тієї ночі від холоду, що заповз у душу на тому клятому балконі.

А наступного дня я побачила в майстерні кілька полотен, обернутих до стіни. Я не помічала їх раніше.

Взагалі Тарас ніколи нічого не перевертав до стіни. Виглядало так, наче він щось приховує. Або хоче, аби так видавалось. Щоб хотілось на них подивитись?

Я довго вагалась, але зрештою попросила Тараса сходити по сік. По душі щось зашкребло. Коли він вибіг у магазин, я підійшла до тих полотен і відхилила їх, щоб роздивитись намальоване.

Там була дівчина. Чотири полотна. Русява, мила, життєрадісна. Якась аж наче — тепла. На одному полотні — на вулиці, біля велосипеда. На іншому — сиділа на підвіконні, мені незнайомому. На третьому — нахилилась, взуваючи черевички.

Побачивши четверте, я охнула.

— Аню, що ти?.. — Тарас зупинився на порозі.

Я взяла велике полотно і обернула до нього.

— Ти пройшов з нею той самий шлях, що й зі мною, аби намалювати це? — прохрипіла я.

Дівчина була в одному лише простирадлі, притискаючи його до грудей. Сиділа на тій самій канапі в його майстерні, де так часто сиділа, лежала, читала та-й-до-біса-всього-багато робила я. Трохи розпатлане русяве волосся хвильками спадало по її плечах.

— Ні. Між нами нічого не було, — сказав хлопець, ставлячи куплений пакет із соком на підлогу.

— Але ти хотів би, щоб було?

Він промовчав. Ніколи мені не брехав і не хотів.