Розділ «Частина 2 Мораль»

— Наскільки я знаю, у Сколісі літати не навчають, — промовив мені на вухо рятівник. Я здригнулась, бо впізнала голос, хоча чула його тільки один раз чи два. Коли він розмовляв з директором і коли наказував. Наказував мені. Нещодавно.

Всевлад.

Помічник Маїни.

Він розвернув мене, боляче схопивши за зап’ястя, і я опинилась дуже близько до чорних, цілковито непроникних очей.

Але вони були чорними, а не сірими.

Я здригнулась і відчула, як мені стає душно.

— Навіщо ти це зробив?

— У цій школі всі дівчата — такі дурнуваті? Чи тільки ти?

Його слова мене образили.

— Я не просила втручатися.

— А я не питав.

— Може, я хотіла цього.

Він дав мені ляпаса, але я не впала, бо він досі тримав мене за руку.

Різкий біль. Іншою рукою я доторкнулася до своїх губ — і побачила на пальцях кров.

Напевне, я таки божевільна, бо побачила, як кров із сірої стає червоною.

Злякана несподіваною здогадкою, я поглянула на руку, яку тримав Всевлад. Смикнула вільною рукою догори рукав сорочки. Від того місця, за яке тримав мене хлопець, моя шкіра знову набувала нормального кольору. Це було, як мара.

А він узагалі видавався нормальним. В його темному одязі я раптом розібрала неймовірну кількість відтінків кольорів. Аж в очах, що вже звикли до однотонності, зарябіло.

Його чорні очі та чорне волосся видались мені найяскравішими за усе довкола.

Я заморгала, відчуваючи, що на очі знову набігають сльози.

— Що з тобою? — запитав він. У його голосі я почула настороженість.