Розділ «Частина 1 Забуття»

— А в чому проблема? — спитала я.

— Тиграна питай. Чому він не може знайти спільної мови зі своїм…

— Замовкни.

Златодара урвалась не договоривши, і з кривою усмішкою поглянула хлопцеві у вічі.

— Що, страшно поділитись усіма своїми таємницями з подружкою?

Тигран мовчки підійшов до столу, за яким сиділа дівчина і, впершись руками в стіл, нахилився до неї.

— Одного разу вже поділився.

Златодара підвелась, не зводячи з нього погляду. Не знаю, що між ними було раніше, та зараз кімната буквально сповнилась страшної напруги. В якусь мить дівчина забула про те, що вирішила ховати від мене свої емоції, пелена спала і я побачила, як її тіло буквально розливається хвилями злості. Тигран їй не поступався, та випромінював він не злість, ні. Презирство. І Златодара це відчувала, не могла не відчувати. І це ранило її найбільше. Бо злість викликає супротив, а презирство… Образу.

Ображена жінка.

Ображена чаклунка.

— Одного разу я повірив подружці. Пам’ятаєш, чим це закінчилось, Златодаро?

— Тим, що ти мене зрадив.

— Це ти мене зрадила.

Ого.

Не знаю, як я вгадала цю мить, а може, й не вгадала. Здавалось, я просто знала, що це трапиться, бо встигла схопитись зі свого місця і підбігти до Златодари й Тиграна за мить до незворотного. Образа і злість в серці дівчини закрутились у страшний коловорот, змішаний з чорним фізичним болем, що розривав її груди, і, ставши багряним, сповненим сили променем, вирвався з її тіла разом зі злісним вигуком.

Я простягла руку і вхопила промінь, водночас неймовірно боячись того, що він може зробити з моїм тілом. І страх, відчуття небезпеки та прагнення самозбереження неймовірним чином ніби обгорнули мою долоню невидимою рукавичкою. Не відчуваючи болю, я смикнула промінь, ніби вириваючи його з грудей Златодари, і кинула в стелю.

БА-БАХ!

Тигран ледь встиг збити мене з ніг, перш ніж здоровенний шмат печерної стелі приземлився на мою нещасну голову. Ми впали на підлогу і я боляче вдарилась потилицею, та свідомості, на щастя, не втратила. Перед очима замиготіло, а за якусь мить побачила над собою злякане обличчя Тиграна:

— Ти жива?!

— Здається. Я… ти… Златодара!