Розділ «Частина 1 Забуття»

Лагідне, схвильоване обличчя Волі аж засяяло, коли вона схилилась наді мною.

— Дівчинко моя… яка я рада!

Я хотіла щось спитати, та з горла вирвалось тільки якесь сичання. Воля правильно його зрозуміла — і за мить піднесла мені до губ горня з водою, іншою рукою припіднявши мені голову.

Я зробила кілька ковтків і мені здалось, що я заново народилась, таким прекрасним було відчуття прохолодної водички в роті.

— Як довго я була без тями?

— Доволі довго. Але тепер все гаразд. Ти вирвалась із полону пітьми. Тепер все буде добре.

— Вона отямилась?

Поряд з Волею з’явилось обличчя Тиграна. Він усміхався — але усмішка ця була невпевненою.

— Як ти?

— Жахливо, — просипіла я.

— Побудь з нею, я зараз прийду, — мовила Воля і кудись зникла. Тигран лагідно торкнувся моєї щоки.

— Як Златодара?

— З нею все добре. Значно краще, ніж з тобою, — сказав він із несподіваною злістю.

Неймовірним зусиллям я зуміла підняти руку і торкнутись його пальців.

— Не злись. Її мучив біль, тому вона була такою злою.

— Я не злюсь. Просто ти мало не вмерла.

— Але я жива.

Вернулась Воля і примусила мене випити якусь гіркувату, але холодну рідину. Я мало не поперхнулась.

— Що це?..

— Додасть тобі сили.