Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

— Вона дуже сильна, — прошепотів Всевлад поруч зі мною. Навіть не сказав слова — видихнув. Ледь чутно, наче до себе.

Я не могла відвести від дівчини погляд.

— Вона — це ж не я, правда?

— Правда, Ханно. Не бійся, ти не збожеволіла.

— Але хто вона тоді?

Він не відповів. Я вперше відірвала погляд від дивного дійства перед скелею, і перевела його на чоловіка. Той увесь напружився, дивлячись то на неї, то на мене.

— Розповідай. Я бачу, що ти все знаєш.

— Вона — Стожар. І дуже сильний та небезпечний. Нам потрібно забиратися звідси.

— Ні, доки ти не поясниш, хто такий Стожар, — вперлась я. Було страшно лишатись поряд з дивною незнайомкою, але я не розуміла, чому вона небезпечна. До того ж, вона сліпа та неозброєна.

Всевлад не відповів, міцно стиснувши губи, немов борючись із собою. Я простягнула руку і лагідно торкнулась його щоки. Пальцями відчула коротку щетину.

— Довіряй мені.

Він зітхнув і нарешті здався.

— Ханно, якби я знав, що вони ще існують, я б ніколи тебе сюди не привів. Стожари були могутніми чудодійниками, з багатьма талантами, непритаманними звичайним людям. Вони захищали Патрію, Ханно, і останнього з них убили вісім століть тому. Було зроблено усе можливе, аби на землях Метейського краю ці люди більше не могли з’являтись.

Я відсмикнула руку від його шкіри, мов обпечена.

«Захищали Патрію»…

Що тут, трясця Маїні, відбувається?!

Аж раптом дівчина скрикнула і ми знову мимоволі відволіклись одне від одного, поглянувши на неї.

Пальці руки, на якій сидів птах, раптом засвітились яскравим білим сяйвом. А тоді на безіменному пальці з’явилась срібна каблучка з червоним камінцем.

Дівчина опустила на мить голову і замружилась. А коли знову поглянула на світ, я побачила, що її очі стали звичайними, карими. Птах полетів.

— Виходьте! — крикнула вона підводячись. Я здригнулась від несподіванки і Всевлад, здається, теж.