Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

— Такі травми, як отримувала ти, жоден лікар би не забув. У принципі, я не здивований, що й сьогодні ти викрутилась із ситуації, завдавши собі ж шкоди. Ханно…

— Що?

Він виглядав якимось сумним. Хоча він завжди був трохи таким. Ільяс…

Він же також учився у Дарвенхарді. І зберіг здатність бути милосердним. Як?

Я намагалась про це не думати.

— Як тобі тут? Ти не повернулась додому, як я розумію.

— Ну, я щойно десять днів просиділа у в’язниці з двадцятьма напівживими підкореними, а ще дорогою до школи вбила трьох людей. А так нормально, дякую, — мовила я так життєрадісно, що це злякало нас обох.

— Я говорив тобі…

— Я знаю.

Якусь мить ми мовчали.

— Ви теж не повернулись додому, коли був шанс. Чому?

— Тому ж, чому й ти. І тому ж, чому тебе випустив з в’язниці Ярий. Ми з ним розмовляли сьогодні. З усіх учнів він обрав саме тебе, що мене зовсім не дивує. Тобі пощастило. Він хороший вчитель.

— Я помітила, — мовила я трохи з образою. — Ви розповіли йому, де ми бачились раніше?

— Ні. Просто, що знаю тебе.

— І що він сказав про мене?

— Що ти дурнувата, але відважна. Я і в Сколісі це знав, тому Ярий не відкрив мені нічого нового. Але якби ти просто так здалась сьогодні, то розчарувала б його.

— А вас?

Ільяс промовчав, і я спитала:

— Що ви тут робите?

— Виконував роль посланця. Лист від Маїни керівництву, і навпаки. Часом доводиться, коли йдеться про важливий документ, — мовив він, а тоді раптом дав відповідь на моє попереднє запитання: — Ти не розчаруєш мене, що б не зробила.