Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

За спиною — стальний лук зі смертоносними шипами та лезами, захованими всередині, та сагайдак з чорними стрілами. На плечах — теплий плащ, підбитий хутром.

Я стояла на мурі Східного замку Норта Циркутського — сина нинішнього Величного Белати, Батаря. Норт, звісно ж, був дарвенхардцем, і ще відбував службу в іншому місці, та до дня, коли він мав зайняти місце батька, лишилось кілька тижнів, і родовий замок готувався до святкувань. Звичайно ж, основна їх частина пройде в Медії — столиці Белати. Але потім новий Величний приїде до Східного замку, де відбудеться його весілля з донькою іншого володаря Циркути.

Східний замок було збудовано на скелястому, похмурому пагорбі, біля підніжжя якого розкинулось одне з найбільших міст Белати — Орієн. Високі шпилі його пронизували зоряне небо, нагадуючи зуби.

Більшість белатских міст мали гостру, кутасту архітектуру. Будинки переважно будували або білі, або ж чорні — і значно рідше траплявся сірий камінь, та ніколи — кольоровий. Сірими були хіба халупи підкорених, з яких складались значні приміські райони Орієна.

Я почула ледь чутні кроки позаду себе. Дарвенхардець. Тільки ми чуємо кроки одне одного, для інших людей вони занадто тихі.

— Ведане? — запитала тихо, не повертаючи голови. Більше нікого не могло бути на мурі о цій порі.

— Тобі лист, Ханно.

Я повернулась до нього, відводячи погляд від чорних шпилів. Срібнобородий Ведан підійшов і зупинився біля мене. Його лиса голова видавалась білосніжною в світлі зір. Чоловік простягнув мені сувій.

— Чому його принесли серед ночі? — запитала я, приймаючи лист. Звично перевірила, чи не пошкоджена і не підроблена печатка, що належала керівництву в Дарвенхарді, і тоді ж зламала її, розгортаючи послання.

— Гонець щойно прибув.

— Зрозуміло. Дякую.

Я пробігла листа очима. Мені не треба було запалювати світло, аби бачити, що там написано.

— Якісь новини? — запитав Ведан, хоч ми обоє знали — я можу й не відповідати. Та причин для цього не було, лист не був секретним.

— Мене переводять, — мовила я неохоче, відчуваючи роздратування. Мені подобався Східний замок та Орієн, їхати не хотілось. Лист виявився неприємною несподіванкою.

— Куди?

— У Метейський край, на кордон з Диким краєм.

— Це нагадує заслання, — сказав повагавшись Ведан, озвучивши й мою думку. Та чоловік явно не засмутився — не було чого, власне. Ми надто мало одне одного знаємо.

— Простий перевід. Може чекати кожного з нас.

— Звичайно, Ханно.

В його голосі пролунали нотки примирення.