— Пані Естер чи хтось інший, з ваших — знали?
— Були щиро переконані: у Яблонського було безліч кредиторів, бажаючих виставити йому рахунок. На мене ніхто ніколи не подумав би. Ви підтвердили це щойно.
— Згоден. Тому хай далі все так лишається. У мене, ви ж пам’ятаєте, є досвід приховувати від усіх, кому на тому залежить, імена тих, хто скоїв убивство. Десять років тому тут, у цьому помешканні, я пообіцяв Адаму Вишневському ніколи нікому не казати про те, що він застрелив адвоката Сойку. Бо на той момент сам морально готовий був зробити щось подібне, якби застав Сойку живого. І повірте, того вечора в Стрийському парку міг би бути з вами, аби ви мені все розказали. Вважайте мене спільником, Йозефе.
Очі дантиста зволожіли. У пориві він підвівся, ступив на крок, зупинився.
— Але ж... пане Кошовий, ви дали слово пані Магді. Напевне пообіцяли назвати вбивцю, хоча б шануючи пам’ять нещасної пані Малгожати.
— Ви почули? Мені не вперше приховувати від Магди те, чого їй знати не треба. Викручуся. Визнаю себе нездалим. Зрештою, погодьтеся, на фоні того, що коїться довкола, завтра і для Магди оця наша розмова не матиме значення. Ми заслужили на спільну таємницю.
Кошовий простягнув Шацькому руку.
Шацький потиснув міцно, як тільки міг.
Затримав.
— Ви питали сьогодні... здається... Давно, та Все ж сьогодні... Про Лапідуса, що між нами пробігло... Старий Боярський, мій покійний тесть, батько моєї Естер, хотів Лапідуса за зятя. Не приховував цього, та й Естер замолоду була до нього прихильною. Навіть дуже... Ви розумієте, про що я. Але то було один раз, у пориві, Естер шкодувала, бо Лапідус потому запишався собою, почав відразу заявляти про якісь права. Словом, добре, що так сталося, бо Естер розгледіла, хто він — і вибрала мене, недолугого, без статків та перспектив, із купою недоліків. Проте переважила одна чеснота, про яку моя фейгале сама мені повіла. Знаєте, яка?
— Звідки...
— Я любив її, мою Естер, — просто пояснив Шацький. — Це дратувало Лапідуса, й він дозволив собі сказати, що Шмуль не мій син.
— Дурня. Я бачив Шмуля. Ніхто не сплутає, викапаний ви.
— І я це знав. І Лапідус теж. Дрібна, підла помста.
— Діти, бачте, вище цього.
— Вони змогли. Може, то й на краще. Мабуть, так треба. Я не переступив через себе, пане Кошовий.
Чоловіки розтиснули руки.
На столі холонув Климів чай.
Віхура вже не хропів.
За вікном ще гупали поодинокі постріли.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцер із Стрийського парку » автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дев’ятнадцятий Тризна Йозефа Шацького“ на сторінці 4. Приємного читання.