Розділ «Вибрані твори»

— Чого ви дивуєтеся з моєї долі? Тепер тисячі, десятки тисяч ідуть так званим ґорьківським шляхом.

Вірно: хіба тернисте життя Івана Батрака — а таких батраків багато — не є запорукою культурної перемоги робітників і селян, не є світанком нового дня?

Перед цим життям повинні схилити низько голови всі ті, хто досі йшов безтурботно, обдарований долею, маючи все потрібне з початку днів своїх, — це життя героїчне, як героїчний є ввесь пролетаріят.

Літературна продукція Батракова не так велика — хіба ж можна було багато писати, багато друкувати у вирі революційних подій? 1926 року видавництво «Молодая Гвардия» випускає маленькою брошуркою збірочку байок «Обручи и клепки». ГИЗ, у селянській бібліотеці, 1927 року друкує другу збірочку «Соха и трактор», і, нарешті, 1928 року «Московский Рабочий» випускає в світ цілу збірку «Басни». Їх зібрано там чотиридесять і одна.

Батрак — криловсько-ляфонтенівської школи байкарів. Як відомо, особливість цієї школи, за якою пішов і наш Глібов, є досить розвинене оповідання, здебільшого з тваринного епосу, що стає за узагальнення для певних життєвих явищ. Байкар кінчає (зрідка починає) розкриттям цього узагальнення — «мораллю», що здійснює дидактичне завдання байки. Ця «мораль» намагається прибрати форми прислів'я, іноді буквально бере його з фольклору. Бува, замісць автора в ролі моралізатора виступає дієва особа самої байки, хтось із розмовників.

Але Батрак часто уникає давати цю «мораль» чи, як Сковорода сказав, — «силу», полишаючи самому читачеві відшукувати її. З сорока його байок третина зовсім не має ніякої кінцівки. Можливо, що Батрак деколи й вірно це чинить. Адже ще Потебня казав, що «байка — це крапка, через яку можна провести скільки завгодно ліній». Порівняння, що наводяться в «моралі», часто-густо звужують значення байки, надають їй злободенної фейлетонности, скороминучої, скороплинної. Іноді, навпаки, Батрак, як каже його критик М. Беккер («На лит[ературном] посту»[596], № 13-14, 1928 р.) дає зайве: «Часто разжевывается мораль, которая достаточно ясно вытекает из нарисованных положений», тим часом В. Бєлінський[597] учив, що байку треба кінчати «не бездушными моральними сентенциями, а оборотом, который обращается в пословицу, поговорку». Маємо, проте, в Батракових байках чимало кінцівок прислівного типу, що зробили б честь ліпшому байкареві. Наведемо такі:

Сказать без лишних слов:

Не за вину,

За глупость бьют ослов.

Болтун опаснее капканов,

Коль силы не равны,

То дружба — не зашита.

Гнуснее дружбы нет,

Чем дружба у владык.

Где радуется враг,

Там, верно, дело худо.

Злодеи спелись — дело худо.

Коль часто глупую свинью приводит

в бешенство сатира

 і т. д.